Війна збирає свої страшні жнива. Ще один Герой зійшов на Небеса: на полі бою обірвалось життя Владислава Ковтонюка з Горностаївки, що на Херсонщині. Усього 26 літ відміряла доля загиблому захисникові України. Свій останній бій військовослужбовець прийняв у самому жерлі війни на Авдіївському напрямку в жовтні 2023 року, боронячи Україну від російського окупанта.
Яким запам'ятався Влад, що встиг зробити і про що мріяв — розповідають близькі друзі, вчителі та земляки полеглого військовослужбовця.
Боровся Син, щоб жила Мати, щоб жили Люди на землі
Воїн з Херсонщини, сапер Владислав Ковтонюк загинув на фронті, захищаючи Україну.
Він народився і виріс у селищі Горностаївка Херсонської області. Навчався у Горностаївській загальноосвітній школі № 2. Після її закінчення вступив до Одеської державної академії будівництва і архітектури за спеціальністю “Гідротехнічне будівництво, водна інженерія та водні технології”. Закінчив виш 2021 року, отримав диплом бакалавра.
Фото з Facebook-сторінки Владислава Ковтонюка
Життєві плани зруйнувало російське вторгнення в Україну. Владислав з перших днів війни пішов добровольцем захищати Україну, служив сапером. Був поранений під Авдіївкою. Вилікувався (хоч один осколок в ньому таки лишився, хлопці металошукачем потім виявили), і знову повернувся туди, де найважче — на фронт до своїх побратимів. Говорять, він взагалі міг не воювати, бо мав певні проблеми зі здоров'ям, і його лише з 4 разу прийняли у військкоматі. Він дуже хотів звільнити батьківський дім на окупованій Херсонщині...
Останнім часом Владислав Ковтонюк воював у складі 53-ї окремої механізованої бригади імені князя Володимира Мономаха на Авдіївському напрямку, де ворог не полишає спроб оточити місто. Однак наші захисники міцно тримають оборону і завдають ворогу чималих втрат. Інколи й ціною власного життя...
Фото з Facebook-сторінки Владислава Ковтонюка
“Запеклі бої за Авдіївку точаться цілодобово… Наші воїни наносять безповоротних втрат противнику, ціною власних життів і здоров‘я. Саме в моменти, коли настають чергові складні етапи і сили ворога намагаються зробити «великий прорив», воїни, які стримують навалу, виявляють надзвичайну рішучість та відданість своїй справі.
Силою духу і вірою в перемогу наповнені очі кожного, хто робить неможливим будь-яке просування ворога. В очах героїв видно силу, рішучість і готовність боронити наші цінності до останнього вдиху. На їхніх плечах важка відповідальність за захист рідної землі та своїх співвітчизників.
Але серед втоми та напруженості, на обличчях наших героїчних воїнів завжди знаходиться місце для посмішки та доброти. Ці посмішки символізують волю до перемоги та віру в світле майбутнє для України”, — розповідається про відвагу бійців на сторінці бойової 53-ї окремої механізованої бригади в соцмережі
Силою духу і вірою в перемогу були наповнені очі й Влада Ковтонюка, а посмішка і доброта — це його життєва незмінна позиція, яка допомагала жити і вірити в Перемогу.
Скільки ж посмішок забрала ця клята війна та окупанти...
Навіки в пам’яті, назавжди у строю: прощалися з мужнім захисником
Поховання Влада Ковтонюка, який загинув на Авдіївському напрямку, відбулося 26 жовтня в селі Старі Маяки Ширяївського району Одеської області, де живуть родичі загиблого. Горностаївка сьогодні в тимчасовій окупації.
Багато людей зібралось, щоб підтримати згорьовану родину та віддати Воїну шану. Приїхали на Одещину вшанувати загиблого Героя представники Горностаївської селищної територіальної громади, земляки, які сьогодні перебувають як ВПО в різних куточках України, побратими, друзі, однокласники. Попрощалися з мужнім захисником та розділили біль втрати з його родиною.
Влад був чудовим сином, братом, вірним патріотом, надійним побратимом. Це звучало у кожному висловлюванні, коли прощалися з Героєм, в кожному повідомленні в соцмережах.
“Війна забирає найкращих, справжніх патріотів, які, ні хвилини не вагаючись, стали на захист України. Наш Герой загинув на Авдіївському напрямку. Молодий, красивий, веселий хлопець. Люблячий син та брат. Був надійним другом та товаришем. Кажуть, загиблим не болить… Вони поповнюють небесне військо правди та волі. Нестерпно боляче…
Україна втратила ще одного вірного сина. У нашій пам'яті він назавжди залишиться мужнім Героєм України. Вічна пам’ять! Царство Небесне! Висловлюємо щирі співчуття рідним Героя”, — сказано в повідомленні Горностаївської селищної територіальної громади.
Для нелюдів чуже життя — ніщо... Для людей втрата життя не через хворобу, а через амбіції ординського хана і його прихвоснів — це невимовна втрата і біль для рідних, близьких, друзів, односельців. Так говорять земляки воїна.
Із Закарпаття провести в останню дорогу Влада Ковтонюка прибули його брати во Хресті разом з капеланом Анатолієм — Влад був вірянином.
“26 жовтня, на Одещині прощалися з Владиславом Ковтонюком. Юнак був глибоко віруючою людиною. Відвідував протестантську Церкву Божу. На могилі Влада молилися його земляки і друзі разом з пастором, які з'їхалися з різних з різних куточків України. Цей юнак був особливим. Навіть серед побратимів мав позивний “Золотий”. Гарний, розумний, чемний, доброзичливий, талановитий... Мріяв стати архітектором, навчався в аспірантурі в Одеській будівельній академії. Молодий, перспективний, працював за фахом...
Царство небесне і світла пам'ять тобі, Владику. Довічне прокляття нелюдам, які забрали твоє життя”, — написала про земляка на своїй сторінці в соцмережі вчителька-пенсіонерка Анна Лукянчук.
“Знаєте, яким Влад запам'ятався?”
Фото з Facebook-сторінки Владислава Ковтонюка
Щирим і мужнім, усміхненим і з дуже світлим поглядом — таким запам'ятався воїн всім, з ким зводило його життя. Розповідаючи про Влада, кажуть, що його позивний “Золотий” справді відповідав його характеру. Хлопець ще з дитинства вирізнявся своїм золотим характером, був працьовитим, розумним, врівноваженим та відповідальним хлопцем. Мав багато друзів. Як мовиться, людина-душа.
“Русявий хлопчина з допитливими розумними очима, лагідною посмішкою — таким залишився в моїй пам'яті Владик. У класі, та й загалом у школі, він був взірцем для інших. Знаходив час і уроки зробити, й батькам по господарству допомогти. Не забував про розваги з друзями, піклувався про сестричку, яку дуже любив. Влад навіть і для нас дорослих завжди знаходив хороше лагідне слово, співчуття, пораду, а то й допомогу. Всі його любили й поважали за найбільше багатство — добу душу та чуйне серце.
Тепер Влад уже у Вічності — мужній захисник, який віддав своє життя, захищаючи рідну землю, родину, нас і нашу державу. І в мене час від часу відчуття: ніби лещатами серце стикає, бо Владика Ковтонюка вже з нами немає, миттєво життя його згасло, таке неповторне, молоде і прекрасне... Пам'ятаймо тих, кого поглинула війна ”, — говорить його перша вчителька Любов Іконнікова.
Розповідаючи про Влада Ковтонюка, кажуть: за що б він не брався, все у нього виходило на відмінно, бо до всього ставився серйозно, з почуттям відповідальності.
“Ви знаєте, яким він мені запам’ятався?” — почала свою розповідь про Влада Валентина Стрельбицька, заступниця директора Горностаївської школи, де навчався Влад. — Добрим, працьовитим та відповідальним хлопцем. Чудово, що ці риси проніс через усе життя, яке віддав за нашу волю. Влад вирізнявся особливою вихованістю. Завжди з повагою ставився не лише до вчителів, а й до всіх, хто його оточував. Був надзвичайно добрим, але був і принциповим, коли це стосувалося важливих питань. Завжди готовий допомогти, особливо молодшим учням. Його любили в школі, адже був доброзичливим та товариським.
Перевіряти його роботи було справжнім задоволенням, бо Влад мав гарний почерк і логічними були його думки. Пам'ятаю, дуже гарно малював, а героями його малюнків були вовки і птахи. Хоча полюбляв малювати і портрети однокласників. Мріяв стати архітектором. І став ним. Та клята війна зруйнувала мрії хлопця. Вторгнення росіян в Україну не залишило його байдужим... Для нас — учнів та вчителів — він завжди буде прикладом великого патріотизму”.
“Друже, радий, що ти був мені братом, не забуду тебе. Таких як ти, не було і не буде, мій кращий друг, брат, однокласник. Так не хочеться вірити, що тебе немає... Хочеться, щоб мені знову зателефонували й сказали, що в тебе все добре, що ти живий“, — написав Владислав Тагієв, повідомляючи про загибель Влада.
“Твої очі будуть як символ надії, любові і віри в те, що Світло переможе темряву”
Викладачка музичної школи Олена Пономарьова запам'ятала Влада оптимістом, усміхненим і радісним з тонкими смаками й особливим сприйняттям краси. Вона написала Владу після похорон останнє послання-спомин:
“Вчора ми з тобою попрощалися і моя душа в якійсь мірі заспокоїлась. Бо більше тижня тривожних сподівань, очікувань, сумнівів, сліз знесилили не тільки твою родину, але й нас. Дуже тяжка втрата, бо для нашої сім'ї ти теж був близьким і рідним.
Романтичний, з тонкими смаками і особливим сприйняттям краси, розумаха і оптиміст — таким ти був і лишаєшся у моїх спогадах.
А як ти любив свою Україну! Ти ж міг не йти на війну! Чуєш?! Тобі пропонували варіанти, щоб ти мав усі шанси жити. І ці всі пропозиції були чесними і законними... Ти вибрав шлях тяжчий та, як виявилось, коротший. Ти поклав життя за свободу свого народу і за кожного з нас.
Підіймаю в пам'яті моменти, які мене зігрівають.
Згадую з яким дитячим ентузіазмом ти вперше став у хор. Ти так старався, що співав ,,не потрапляючи в ноти”, але з гордістю розправляв плечі і запитував: “Ну як Вам? Здається непогано…”
А я потихеньку, щоб не образити, “робила корекцію". І ти швидко учився, досягав мети, любив і умів бути щасливим, смакуючи життя. Я не перебільшую. Так і було.
Пригадую, як ти купив собі гітару і самотужки вчився грати на ній. Ти свою гітарку так лагідно називав ”моя ласточка”. Мені чомусь так це чудно було. А потім, коли пішов захищати країну, свою “ласточку” ти передав на зберігання мені...
Фото з Facebook-сторінки Владислава Ковтонюка
Тепер кожної струни зможе торкнутися твоя матуся, бо тепер гітара на зберіганні у неї.
Розглядала твої фото на вітрині, яку зробили односельчани твоєї матусі. Виявилось, що я зовсім не знала тебе останні півроку. На фото ти інший — мужній і занадто дорослий. Твоя матуся плакала, весь час промовляючи : “Очі! У тебе, синку, інші очі, Вони такі стомлені і дорослі…”
Владюшик, скажу тобі чесно, коли побачила тебе востаннє мене до кісток пробрало від усвідомлення в якій жахливій реальності був ти і твої побратими...
Я ненавиджу шаблонні слова типу “герої не вмирають”. Вмирають, на жаль.
Скажу тобі одне: дякую Богові за тебе. Я збережу в своїй пам'яті не оті твої дорослі очі, а ті усміхнені і щасливі. Хай вони будуть для нас як символ надії, любові і віри в те, що Світло все одно переможе темряву! Спочивай з миром у обіймах нашого Отця Небесного!”
“Такі люди, як Влад, на вагу золота всього світу”
Здавалося б, що ще особливого можна сказати про хлопця, якому доля відвела всього 26 років життя? Але багато хто здивується — інтелектуал, знав і любив музику, обожнював мистецтво і малював, багато читав та мріяв про подорожі... І кожна нова розповідь про Влада Ковтонюка, доповнює образ мужньої Людини, Воїна, Героя, Патріота.
Близька подруга Влада Катерина Мойсіюк, передаючи свої відчуття на своїй сторінці у Фейсбук, розкрила нові риси характеру воїна.
“Влад постійно повторював, що вдячний війні, бо познайомився зі мною і стільки дізнався про Луцьк. Я сердилась на таке, але недовго, бо він надто гарно усміхався і так хитро дивився з-під лоба.
Він лежав у нас в лікарні після поранення, я ж просто прийшла провідати свого тата. А вийшла, отримавши дуже близького друга.
Я хочу, щоб всі знали, що є такий Влад.
Був... такий прекрасний хлопець Влад Ковтонюк. Який більше року воював. Був поранений під Авдіївкою. Вилікувався (хоч один осколок в ньому таки лишився, хлопці металошукачем потім виявили), і знову повернувся на фронт. Він так хотів звільнити батьківський дім на окупованій Херсонщині.
Фото з Facebook-сторінки Владислава Ковтонюка
А тоді мріяв, що після перемоги будуватиме свій власний дім із садом, а в тому саду мала бути висока гойдалка... І щоб ніяких городів. І він шукав місце для дому поблизу Луцька, так йому у нас сподобалось. Чомусь хотів побувати на Лофотенських островах...
А ще хотів малювати. Як же ж він хотів малювати! Навіть там, в години перепочинку, він брав в руки олівці. Влад захоплювався мистецтвом. Я сотні разів була в Музеї Корсаків, але з ним ми там були понад 4 години поспіль! Уявляєте? І всі 4 години ми говорили про натхнення Павла Макова, про символізм Космогонії Петра Антипа, про сенси Дум Віктора Корсака.
А знаєте, який у нього позивний? — “Золотий”, та мова рації має бути чітка й лаконічна, тому він став “Злотий”. Та він “Золотий”, з золотим серцем, думками, бажаннями... Такі люди, як Влад, на вагу золота всього світу.
А коли я хвилювалась, чи варто в цей час проводити якісь заходи, говорив: “Ти що? А я тоді навіщо тут? Я ж тут роблю роботу, аби ти могла спокійно жити!”
І це були не просто слова заради спокою моєї совісті, а його щире чесне переконання. Він майже кожнісіньку ніч був на завданні, аби ми могли зустріти світанок...
Я не знаю, як не втратити віру і довіру до Бога. Бо коли світ наповнений вбивцями, гвалтівниками, зрадниками, брехунами, хіба Бог забирав би людей світліших сонця?
Він так спішив жити і мав стільки планів і мрій... Безмежна ніжність і одночасно неймовірна сила й мужність були в цій Людині.
Влад загинув, виконуючи бойове завдання, заради нашого з вами спокою.
Світ втратив Його...
І я... цілий світ...”
“Тебе будуть пам’ятати… Твоя Горностаївка”
Ірина Бадер, однокласниця Влада, закликає пам'ятати і знати тих, хто виборює свободу України:
“Після того, як опублікувала інформацію про загибель мого однокласника Влада Ковтонюка, я зрозуміла: треба зараз усім розповідати про тих, хто виборює свободу і незалежність України. Всі мають знати наших Героїв. Мусять знати всі! Адже вони віддають життя за спокій і мир, захищають Україну і всіх українців. Знайдіть для них місце у своїх профілях, розповідайте про них. Вони всі Герої — розказуйте про Героїв всюди!
Спи спокійно, Влад Ковтонюк! Ти був справді дуже дружелюбний, добрий, чесний, розумний, простий, відкритий, патріотичний, справжній друг, брат, син! Нехай хмаринки будуть мʼякими... Тебе і справді не забудуть! Тебе будуть пам’ятати… Твоя Горностаївка”.
Таким запам’ятають Владислава Ковтонюка — всі, хто його знав, всі хто залишився на рідній Херсонщині та ті, кого доля розкидала по світу. Тепер він для них не просто однокласник, друг, земляк, побратим, а й Герой, який віддав своє життя, щоб наблизити Переможний день українського народу.
Авторка Любов РУДЯ
