Леся, розставляючи на святковому столі тарілки, раділа: за вікном — справжня новорічна погода! П’ятиградусний мороз, з неба падає легенький сніжок. І в домі гарно: посеред кімнати виблискує двометрова вишукано прикрашена ялинка. Пахне хвоєю, холодцем і мандаринами.
Скоро з роботи повернеться чоловік. Він працює слідчим у райвідділі міліції, капітан. Любить Лесю!.. Вона в цьому ні хвилини не сумнівається, бо бачить його закохані очі й бажання в усьому їй догодити. Що ж, це почуття взаємне.
Вечоріє… Жінка одягнула нову нарядну сукню, подаровану чоловіком, поклала під ялинку подарунок для нього. Цей Новий рік вони святкуватимуть вдома. Бо минулий вона зустрічала на чужині, а ось позаминулий… Боже, невже відтоді минуло тільки два роки?! Два роки від тих подій… Не віриться, що за такий короткий термін її життя кардинально змінилося!
Леся сіла у крісло, заплющила очі й пригадала…
Те Новоріччя починалося точнісінько, як і це: за вікном падав сніг, жінка в очікування гостей накривала стіл. Практично всі свята вони відмічали в однаковому складі — три сімейні пари, що дружили між собою майже 10 років. Тільки-но її Ілля прибіг з відділку й устиг переодягнутися, як прийшли Оля з Сашком, а вслід за ними — Катя з Владом. Семирічну Софійку забрала бабуся — Лесина свекруха, котра обожнювала онуку. Тож дорослі гамірно веселилися, жартували, розповідали анекдоти, голосно сміялися.
У Леся був чудовий настрій. А чому б і не радіти? Вона — молода й гарна, кар’єра йде в гору — нещодавно призначена завідувачкою найбільшої в містечку аптеки; чоловік – красень, капітан міліції, злочини розкриває, мов насіння лузає. Донечка – розумниця. І друзі в них хороші. Олександр — співробітник Іллі, його давній товариш, разом у слідчому відділі працюють. Одружився три роки тому. Щоправда, щасливим його шлюб не назвеш. Оля — владна й гордовита, як кажуть, з амбіціями, категорично не хоче мати дітей. А Сашко дуже хоче. Завжди із Софійкою — своєю хрещеницею — грається, подарунки їй приносить. Та, може, з часом усе в них владнається?
Катя — подруга Лесі. Дівчата навчалися в паралельних класах і в школі практично не спілкувалися. А здружилися в медуніверситеті, куди обидві вступили на фармацевтичний факультет. Жили в одній кімнаті гуртожитку. Катя була такою собі «сірою мишкою» — не вміла ні одягатися, ні макіяж нанести. Тож Леся «взялася» за подругу. Повела до свого перукаря, який перетворив Катю на платинову білявку, а її «мишачий хвостик» — у модну пишну стрижку. Леся підкоротила всі Катині спідниці невизначеної довжини; допомогла їй придбати кілька блузок, шаликів, трохи біжутерії й навчила їх носити. З макіяжем було найскладніше. Довелося довго вчити подругу правильно накладати тіні, профарбовувати вії, змінити форму брів, аби невиразне Катрине обличчя стало привабливим. Зате вже через рік після закінчення університету вона вдало вийшла заміж за місцевого бізнесмена — власника заправки. У них з Владом підростає шестирічний син.
Святкували весело. Леся як господарка дому підготувала чудову розважальну програму й кумедні призи для кожного. Гості щедро «зрошували» застільні делікатеси шампанським і коньяком. Час летів швидко. Після третьої ночі за столом заснув Влад — не розрахував сили. Сашко з Олею, щиро подякувавши за свято, почали прощатися. Леся також відчула нездоланну втому.
— Кохана, ти лягай спати, а я Влада з Катею відвезу додому, — поцілував її в щічку Ілля.
— Краще таксі виклич, - порадила Леся.
— А як Катя чоловіка на четвертий поверх підніме — він же на ногах не тримається?
— Ну, добре, я страшенно втомилася, лягаю.
…Леся прокинулася, коли за вікном було ще темно. Подивилася на годинник — шоста ранку. Іллі не було вдома. Мабуть, у райвідділ заїхав, подумала. Таке часто траплялося. Повернулася на другий бік і знову міцно заснула.
Остаточно проснулася о десятій. Солодко потягнулася в ліжку. Дивно, Ілля так і не приходив. У серці зародилася тривога. Накинула халат, вийшла у вітальню і побачила прикріплену на ялинковій гілці записку. Коли читала її, тіло обдавало то жаром, то холодом: «Лесю, сталося непоправне. Нічого тобі не пояснюватиму, сама про все дізнаєшся. Я їду назавжди. Не шукай мене. І прости, якщо зможеш. Твій Ілля».
Зі ступору жінку вивів дзвінок у двері. Вона відчинила. У кімнату зайшов блідий, стривожений Сашко:
— Ілля вдома?
Замість відповіді Леся простягнула йому записку. Сашко прочитав її, сів у крісло, обхопив голову руками:
— От дурень!..
— Сашо, поясни мені хоч що-небудь! — у розпачі вигукнула жінка.
— Мабуть, доведеться, - приречено зітхнув Олександр. — Прикро, що саме я маю це робити. Тільки от з чого почати?..
З’ясувалося, що Катя та Ілля вже кілька років були коханцями (від Сашка, найближчого друга, Ілля не приховував таємниць). Тож нерідко «нічні чергування» та «виклики на місце злочину» чоловік придумував задля їхніх побачень. Тієї ночі він і Катя відвезли п’яного Влада додому й поїхали веселитися у ресторан: після щедрого застілля коханці зовсім втратили пильність — їх бачили разом чимало знайомих. З ресторану вони вирушили до засніженої лісосмуги на околицю містечка, щоб усамітнитися. А коли через деякий час виїжджали звідти — Ілля на швидкості в’їхав у дерево…
До тями він прийшов за годину, в лікарні. Зі струсом мозку, численними гематомами та зламаними ребрами. Найперше, про що запитав у літньої медсестри, котра схилилася над ним:
— Зі мною була жінка, де вона?
Медсестра знизала плечима:
— У лікарні її немає. Тож, певно, у морзі, бо водій, котрий знайшов вас біля лісосмуги і привіз сюди, казав, що машина «усмятку»…
Схоже, після цих слів Ілля оцінив масштаб халепи, в яку потрапив: він, капітан міліції, сів за кермо п’яний, спричинив ДТП, практично убив жінку, роль якої в його житті тепер стане відома дружині, котру, попри інтрижку з Катериною, він любив і не збирався кидати. Що його чекає в майбутньому? Розлучення, ганьба, тюрма.
Ілля втік з лікарні, заїхав додому, тихцем, аби не прокинулася Леся, зібрав речі, залишив записку і поїхав з міста. Куди? Поки що невідомо. Та найцікавіше — Катя залишилася не тільки жива, а й майже неушкоджена — кілька подряпин всього. Після аварії вона торсала Іллю за плечі, проте чоловік не подавав ознак життя, тож їй здалося, що він загинув. Перелякавшись, кинула його закривавленого у машині й попуткою доїхала додому в надії, що ніхто не дізнається про їхнє "рандеву".
…Кілька місяців Леся приходила до тями — схудла, боролася з депресією. Сашко тоді її дуже підтримав — навідував, відволікав від нестерпних думок, інколи просто сідав поруч на дивані й уголос читав книжку… Хоча в самого тоді сталася сімейна драма. Весною Олі запропонували одну з керівних посад у державній адміністрації сусіднього району. Олександр категорично відмовився переїжджати (поруч жили старенькі хворі батьки, котрими опікувався), тож вона зі словами «а нас нічого й не пов’язує» зажадала розлучення.
Влад Катю зрештою пробачив, але вони виїхали з містечка, подалі від ганьби. Ілля ж, як згодом з’ясувалося, зупинився в Росії у колишнього армійського друга. Хоч і дізнався про справжні наслідки тієї нічної пригоди, розумів, що йому нема прощення, й вирішив додому не повертатися.
Улітку Леся, залишивши Софійку на батьків, поїхала попрацювати в Іспанію, де вже років з десять жила її рідна тітка. Дуже скучала за домом. Часто по скайпу спілкувалася з батьками, донечкою і Сашком. Так сталося, що він залишився її єдиним другом. Завжди вмів підбадьорити, розвеселити. Просив Лесю повернутися, бо «містечко без такої красуні стало непривабливим».
Відсвяткувавши Новий рік за кордоном, Різдво Леся зустрічала вже вдома, бо туга за батьківщиною і рідними стала нестерпною. Зі щедрими подарунками для хрещениці Софійки увечері на Різдво прийшов Олександр. Вони з Лесею розмовляли всю ніч — не могли наговоритися. Раптом молода жінка зрозуміла, як скучила за другом. «Другом? — подумки перепитала себе. — Ні, більше, ніж другом», — несміливо усвідомила.
В ту ніч Сашко їй освідчився. Це було й очікувано, й несподівано водночас — сум’яття почуттів. У лютому, якраз на День закоханих, вони побралися. А в жовтні у них народився Тарасик.
…Леся відкрила очі. Із сусідньої кімнати навшпиньках вийшла Софійка:
- Мамо, Тарасик спить, я заколисала. А тато скоро прийде?
В цю мить відкрилися двері й зайшов Сашко, буквально «завішаний» подарунками. Леся і Софійка кинулися до нього в обійми.
— Рідненькі мої, — ніжно обійняв їх чоловік. — Я зроблю все, аби ми були щасливі — рік за роком!
Авторка Олена ОЛІЙНИК
