Нижньосірогозька громада схиляє свої голови у глибокій скорботі. Виконуючи обов’язок захисту України, під час бойового завдання на Донецькому напрямку, загинув воїн, житель села Нижні Торгаї — Булкін Костянтин Сергійович. Герою навіки залишилося 26 років…
Повноліття Кості Булкіна співпало з окупацією східних регіонів України та анексією Криму у 2014 році. Тож як тільки юнаку виповнилося 18 років він прийняв рішення вступити до лав ЗСУ. До цього Костя навчався в Херсонському вищому професійному училищі ресторанного господарства, і після випуску зразу підписав контракт із ЗСУ і пішов на військову службу.
Злагодження юнак проходив у Чернігівській області, у 169-му навчальному центрі імені князя Ярослава Мудрого, відомому як навчальний центр “Десна”. Тут, під керівництвом досвідчених інструкторів, новачків-військовослужбовців вчили тримати зброю, відпрацьовувати маневри, оволодівати навичками військової спеціальності.
Далі почалися будні бійця-контрактника…
Костя Булкін більше півтора року виконував бойові завдання в районі Попасної (нині це окупований росіянами і майже повністю зруйнований райцентр Луганщини).
Перед підписанням свого другого контракту знову пройшов бойове злагодження. Цього разу у Міжнародному центрі миротворчості та безпеки Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, що у Яворівському районі Львівщини.
Костя в числі військовослужбовців ЗСУ опановував стандарти ведення бойових дій НАТО, проходив навчання і тренування, які проводили іноземні інструктори з США, Канади, Литви, Польщі, Великої Британії, Данії та Швеції. І вже в грудні 2020 року підписав свій другий контракт з ЗСУ. Служив у складі 36-ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського (це бригада, яку сформували у 2015 році на базі військових частин, виведених з окупованого Криму: 36-ї окремої бригади берегової оборони, 1-го та 501-го окремих батальйонів морської піхоти; до повномасштабного вторгнення бригада базувалася у Миколаєві).
В травні 2021 року в житті Костянтина Булкіна сталася радісна подія — він одружився. Його обраниця Марія з села Плотича, що на Тернопільщині.
Молодята будували плани на майбутнє, мріяли про власний дім і дітей, звісно під мирним небом. Однак повномасштабне вторгнення 24 лютого 2022 року зруйнувало всі плани…
Свій перший бій старший матрос, командир гармати самохідного артилерійського дивізіону 36-ї окремої бригади морської піхоти Костянтин Булкін прийняв на Донецькому напрямку, під Маріуполем.
До квітня 2022 року він ще виходив на зв’язок з рідними. Адже на нього чекали: на Херсонщині — мама Світлана і молодший брат Іван, а на Тернопільщині — дружина Марія.
Дзвінки і СМС-повідомлення від Кості були короткими: “У мене все нормально. Тримаємося! Бережіть себе”. Дуже непокоївся за маму й брата, адже лівобережна Херсонщина, рідна сірогозька земля були окуповані в перші дні повномасштабного російського вторгнення. Тож у Кості краялося серце за рідних, які опинилися на загарбаній росіянами території, виїхати ж звідти в перші місяці окупації у них взагалі не було ніякої можливості.
Востаннє Костя зателефонував рідним 12 квітня 2022 року. Саме цього дня підрозділ 36-ї бригади морської піхоти виходив з оточення ворога та з'єднався з полком “Азов”. Далі зв’язок обірвався…
Світлана Іванівна, мама Костянтина Булкіна розповідає, що увесь час жевріла надія, що Костя живий, що потрапив у полон.
“В ЗМІ повідомляли про українських полонених, яких росіяни захопили в Маріуполі. Тож ми розшукували Костю, викладали пости в соцмережах. Після одного з таких звернень нам написали, що начебто бачили фото де Костя серед українських військових взятих у полон. Але більше нічого дізнатися про долю сина ми не змогли…”, — ділиться пані Світлана.
В серпні 2022 року мамі і брату Костянтина Булкіна вдалося виїхати з окупації. Шлях був складним, довелося пройти фільтрацію на КПП у Василівці Запорізької області, де їх тримали майже тиждень. А потім була дорога на Тернопільщину, у село Плотичі, до невістки Марії.
На наступний день після приїзду на своє нинішнє місце проживання, Світлана Іванівна поїхала до Тернополя, щоб здати тест ДНК. Потім їй ще двічі довелося проходити цю процедуру.
“Майже рік чекали на результати, а якщо більш точно —11 місяців, поки дійшла черга до ідентифікації решток, — розповідає мама бійця. — Там не тіло було, одні кістки, ні черепа, ні ніг. Я не знаю, то моя дитина була чи не моя. Адже ми підтвердження отримали тільки після третього ДНК-тесту”.
Поховали Костянтина Булкіна 9 березня 2024 року у селі Плотича Білецької громади Тернопільської області.
Траурний кортеж з домовиною спочилого воїна зустріли живим коридором, стоячи на колінах, жителі сіл Біла, Чистилів і Плотича. А чин похорону і прощання з Героєм відбулося у храмі великомученика Димитрія Солунського.
Символічно, що Костянтин Булкін, який народився на півдні України, боронив її рубежі і загинув на сході, знайшов свій вічний спочинок на заході країни — об’єднав своїм коротким і героїчним життям різні українські регіони.
В засобах масової інформації Тернопільщини повідомили про прощання з воїном та як його провели в останню путь. Однак всі ЗМІ написали, що наразі невідомі деталі про те, ким захисник був у мирному житті, ким служив та де саме загинув. Тож Нижні Сірогози.City розшукали друзів, однокласників, сусідів і вчителів Костянтина Булкіна, щоб вони поділилися спогадами про земляка.
Біографія
Костянтин Сергійович Булкін народився 22 червня 1997 року в селі Нижні Торгаї Нижньосірогозького району (нині Нижньосірогозька селищна територіальна громада) Херсонської області.
Так склалося життя Кості, що його виховувала мама Світлана Іванівна і дідусь Іван Іванович Чалий.
У 2003 році Костя пішов до 1-го класу Нижньоторгаївської ЗОШ І-ІІІ ступенів.
Після закінчення дев’яти класів юнак продовжив навчання у Державному навчальному закладі “Херсонське вище професійне училище ресторанного господарства”.
У 2014 році отримав диплом за спеціальністю “Кухар. Офіціант” 3 розряду.
Після того, як Костянтину Булкіну виповнилося 18 років, він підписав свій перший контракт з ЗСУ.
Двічі проходив бойове злагодження:
2014 рік — у 169-му навчальному центрі імені князя Ярослава Мудрого, що відомий як навчальний центр “Десна” на Чернігівщині;
2020 рік — у Міжнародному центрі миротворчості та безпеки Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, у Яворівському районі Львівської області.
У грудні 2020 року Костянтин Булкін підписав другий контракт з ЗСУ, служив у 36-й окремій бригаді морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського.
15 травня 2021 року — одружився з Марією Булкіною.
На початок повномасштабного вторгнення ніс бойову службу на Донецькому напрямку. Був старшим матросом, командиром гармати самохідного артилерійського дивізіону 36-ї окремої бригади морської піхоти.
12 квітня 2022 року — перебував у місті Маріуполі на “Азовсталі”, і цього дня востаннє вийшов на зв’язок з рідними.
Ідентифікований за ДНК-тестом. Точна дата і факт смерті невідомі.
Таким Костю Булкіна запам’ятали земляки
Ось як згадують Костянтина Булкіна односельці (так як село Нижні Торгаї, де народився і виріс Костя, тимчасово окуповане, з питань безпеки ми змінили імена людей).
“Скільки пам’ятаю Костю, він навіть будучи маленьким хлопчиком, постійно допомагав матері. А ріс він у діда Івана (батька матері) під рукою, який його і сіно косити навчив, і техніку ремонтувати, і за господарством доглядати. Дід був йому замість батька. Дуже Костю любив. Але тримав його у міцних лещатах, хотів щоб з хлопця толк був”, — розповіла про односельця пані Тетяна.
“Іван Іванович, дід Кості, був знаним механізатором у радгоспі “Хлібороб”, працював на Т-150. Чоловік був прямолінійний, завжди говорив правду не дивлячись на посади, відповідально ставився до роботи, таким і онука виховував”, — так згадує Костю товариш його діда пан Василь.
“У Кості був талант до кулінарії. Він завжди вдома готував і робив це з великими задоволенням. А які він смачнющі торти робив! Не всяка господиня такі спече. Його мама, Світлана Іванівна, підтримувала бажання Кості стати кухарем чи кондитером, раділа його успіхам і кулінарним експериментам. Звісно ж не тільки розповідала, а й пригощала смаколиками Костіного виробництва”, — каже Антоніна, однокласниця Костянтина.
Вчителі згадують Костю лише теплими словами, як спокійного, щирого і товариського хлопчину. Як патріота, життєрадісного, надійного друга.
“Костя змалку був дуже старанний. Намагався добре вчитися, але не завжди це в нього виходило. Про таких як він кажуть, що вчився у міру своїх можливостей, хоча у молодших класах мав високі оцінки в табелі. Мама завжди контролювала його і допомагала в усьому. До школи приходила часто, радилася з учителями, просила давати Кості додаткові завдання, щоб він краще з темою розібрався, щоб був зайнятий навчанням. Проте у підлітковому віці, як і більшість хлопців у цей період, Костя став більше часу приділяти не урокам, а улюбленим заняттям — кулінарії, ремонту техніки, спілкуванню з друзями”, — так розповіла про свого колишнього учня вчителька Нижньоторгаївської школи.
“Боляче говорити про свого учня в минулому часі. Страшно, що війна обірвала сповнене мрій і надій життя, зруйнувала плани на майбутнє. Адже Костя вже десь з 7 класу знав ким він хоче стати і чим займатиметься після закінчення школи. А мріяв він бути професійним кухарем і працювати в якомусь престижному ресторані. Тож щоб здійснити омріяне після 9-го класу поїхав навчатися в Херсон. З того часу додому приїздив рідко. Однак навіть під час таких коротких відвідин завжди знаходив час хоч на хвилинку завітати до школи і привітатися з учителями. Гарним, добрим спокійним хлопчиком ріс, нікого ніколи не образив. Дуже любив свою родину, завжди намагався всім допомогти. Особливий зв'язок мав з мамою. Вона і вся його родина дуже важко переживають втрату Кості”, — згадує Костю Булкіна ще одна викладачка Нижньоторгаївської школи.
“Костя назавжди залишиться в наших серцях таким як він був — доброзичливим, усміхненим, чесним, порядним, відповідальним, великим патріотом України”, — так говорять про загиблого Героя його друзі.
Важко знайти слова втіхи, неможливо загоїти біль та гіркоту від втрати рідної, близької людини, та нехай добрий, світлий спомин про захисника стане сильнішим за смерть і назавжди залишиться у пам’яті рідних, друзів, бойових побратимів, усіх, хто знав його, любив і шанував.
Сумуємо разом з рідними Костянтина Булкіна, низько схиляємо голови у скорботі.
Нехай душа загиблого захисника знайде вічний спокій…
Герої не вмирають, вони залишаються у наших серцях!
Вічна пам’ять і слава українському воїну, який захищав рідну Україну і кожного з нас!
