В Азовському морі останні кілька років відбуваються кардинальні екосистемні перебудови, які викликані глобальними кліматичними змінами. Також низка екологічних проблем пов’язаних з тим, що Росія оголосила Азовське море своїм внутрішнім і взялася одноосібно ним керувати. Це сталося з тих пір, як сусідня країна окупувала території на півдні України — частину Запорізької, Донецької та Херсонської областей, які мали вихід до Азовського моря.
Азовське море теплішає та солоніє
Азовське море десятиліттями страждало від погіршення стану довкілля, що ускладнювалося його географічним розташуванням. Воно є одним з найбільш замкнутих морів у світі, а це означає, що всі забруднюючі речовини залишаються в ньому. До того ж шельфова частина Азова має відносно невелику глибину, що ще більше погіршує ситуацію: хімікати залишаються в придонному шарі.
Карта Азовського моря
За рівнем екологічного забруднення Азовське море вважають чистішим, ніж Чорне море, через значно менше судноплавства водоймою. Однак воно більше ніж Чорне море потерпає від техногенного впливу пов’язаного з сільськогосподарськими роботами.
Основна проблема Азова полягає в тому, що сток річок Дону і Кубані, які відповідно приносять в море 70 та 30 відсотків прісної води, став значно менший. Ця вода використовується агровиробниками для зрошення полів. Тож саме в літню пору добова продуктивність цих річок значно падає.
Також в європейській частині Російської Федерації зараз дуже серйозна проблема з прісною водою, і тому частину річкової води використовують, як питну. Ще там працює кілька десятків рибоводних заводів, яким теж потрібна прісна вода. У підсумку, в Азовське море скидається мінімальна кількість річкової води.
Зі зменшенням притоку прісної води відповідно знижується і рівень Азовського моря. Також через Керченську протоку в нього починає затікати солоніша вода з Чорного моря. Вже фактично сформувалася досить постійна течія, і солона вода постійно тече з Чорного моря до Азовського.
Вчені зафіксували той факт, що при зниженні інтенсивності сільськогосподарських робіт, навпаки, спостерігався помітний потік води назад з Азовського моря до Чорного. Тож якість води Азову залежить від господарювання 18 регіонів Росії та п'яти регіонів України.
Проте результат їх господарської діяльності виявився плачевним: на сьогоднішній день море деградує, а разом із ним стрімко погіршуються якість та тривалість життя населення на всій величезній території водозбору Азовського моря. Скидаються промислові та господарсько-побутові стоки міст-мільйонників, змиваються отрутохімікати з полів, не думають про довгострокові наслідки своїх проєктів будівельники гідроспоруд.
Так як в природі всі процеси взаємопов’язані, то є пояснення ще одній екологічній проблемі від якої Азовське море потерпає вже кілька років — це нашестя медуз. В Інституті рибного господарства та екології моря (Україна) дали пояснення цьому процесу: “Будь-які тварини розповсюджуються тоді, коли з'являється (або розширюється) сприятлива для них екологічна ніша”. А для зростання чисельності медуз в Азовському морі є чотири найвагоміших.
Перша, — медузи мігрують з Чорного в Азовське море. Зазвичай це відбувається навесні через Керченську протоку. Причиною цього науковці вважають зростання чисельності цих тварин у Чорному морі.
Друга, — збільшення солоності Азовського моря до показників чорноморської води.
Третя, — теплі зими протягом останніх років, які сприяють успішній зимівлі медуз.
Четверта, — багато планктону, яким харчуються медузи.
Тож, що стосується температурного режиму Азовського моря, то за останні 20 років спостерігається збільшення середньої температури води. Вона зростає приблизно на 0,07ºС градуси на рік. Тобто можна сказати, що середнє значення вже збільшилося приблизно на 2ºС градуси.
Як результат — за останні 10 років перехід через поріг +5ºС навесні відбувається приблизно на 10 днів раніше. Більше того, температура води вища за +24ºС в Азовському морі тримається довше, ніж це було 7-10 років тому.
Азовське море настільки маленьке, що взимку може промерзнути повністю, а влітку сильно прогрівається до дна так, що вода в ньому стає теплішою, ніж температура нічного повітря.
Разом із прогріванням води підвищується і солоність Азовського моря. До 2015 року середній показник солоності збільшився з 11 до 12,8 проміле. 2020 року солоність становила вже 14,5 проміле. На деяких ділянках Азову солоність перевищила 15 проміле. Ці значення близькі до чорноморських показників, де солоність 17-18 проміле. Наприклад, у західній частині Азова вона становить 14 проміле, а в Утлюцькому лимані — 16-17 проміле. До речі, медузи комфортно почуваються і активно розмножуються в діапазоні солоності 14-38 проміле.
Для медуз солона вода є сприятливим фактором життя та розмноження. А коли така вода сильно прогрівається і в ній з'являється велика кількість різної дрібної живності та зоопланктону, кількість медуз кратно зростає. Вони прагнуть зайняти ділянки, що прогріваються — вздовж берега. Особливо багато їх зазвичай буває біля узбережжя Генічеська, Приморська, Кирилівки, в районі острова Бірючий та Федотової коси.
Наприклад, Аурелія і Коренерот найбільше розмножуються у північно-західній частині Азовського моря. У 2019-му році це було узбережжя Генічеська і Кирилівки, у 2020-го року, — Генічеськ — Кирилівка — Бердянськ. Тобто за рік медузи проникли у північно-центральну частину моря, захопивши Бердянський залив і частково Білосарайський.
Нині сумарна біомаса медуз в Азовському морі оцінюється не менше, ніж у 4,5 млн тонн.
Ще один фактор, який стимулює збільшення кількості медуз — це скиданням відходів в річки. Органічні речовини, які річки приносили на мілководдя, колись підтримували високі рибні запаси. Проте евтрофікація і забруднення річок азотом і фосфором, які використовуються в сільському господарстві, а після змивання дощами потрапляють в річки, які несуть їх в моря — викликають бурхливий ріст водоростей, як в річках, так і в морях.
Надмірний ріст водоростей — це початок харчового ланцюжка медуз. Тож чим більше фітопланктону (водорості), тим більше зоопланктону (одноклітинні організми, дрібні ракоподібні, личинкові стадії тварин, пелагічна ікра риб) і тим більше медуз. Тому легко простежити зв'язок між зростанням чисельності медуз і накопиченням хімікатів у морській воді.
Які медузи живуть в Азовському морі?
Найбільша медуза Азовського моря Rhizostoma pulmo (Коренерот)
В Азовському морі медузи були завжди, проте їх види і чисельність істотно відрізнялися від тих, що є сьогодні. Приміром, ще сто тридцять років тому в Азові мешкало 4 види медуз — доволі великі за розмірами Rhizostoma pulmo (Коренерот) і Aurelia aurita (Аурелія вухата), та два види дрібних — Thaumantias maeotica (Таумантіс меотичний) та Maeotias inexspectata (Меотія інекспектата).
Два останніх представники класу Кишковопорожнинних це досить дрібні медузи з максимальним діаметром парасольки, що не перевищує 1,8 та 2,8 см. Відповідно, Таумантіс меотичний зустрічався по усій акваторії моря у липні — вересні у великих кількостях, а ось Меотія інекспектата — переважно у Таганрозькій затоці.
На сьогодні ні Тауманіса, ні Меотію в Азовському морі вже не зустріти, на відміну від Коренерота і Аурелії, які там мешкали завжди. І які стали справжнім екологічним лихом перетворюючи воду на кисіль та створюючи харчову конкуренцію більшості видів промислової риби.
Однак і з цими видами медуз та їх розповсюдженням, за понад сто тридцять років спостережень, відбулися певні зміни.
Аурелія вухата зустрічалася в західній, південній та південно-східній частинах Азову, іноді у величезних кількостях, набридаючи рибалкам тим, що заплутувалися в їхніх сітках. Ця медуза і сьогодні мешкає в акваторії Азовського моря, проте останніми роками цей холодолюбний вид витісняється теплолюбнішим Коренеротом, який протягом останніх п'яти років систематично атакує прибережні води.
Цікаво, що наприкінці XIX століття ситуація з Коренеротом в Азовському морі була зовсім інакшою. За весь час плавання в Азовському морі було виявлено лише два екземпляри Коренерота (на березі Арабатської стрілки та коси Бірючій острів). Цей отруйний вид медузи раніше в Азовському морі не розмножувався через його недостатню солоність (середня солоність моря на той час становила 10 проміле, тоді як комфортні умови для розмноження коренерота виникають при солоності понад 14 проміле).
Науковцями Коренерот був віднесений до гостьових видів, який лише періодично заносився до південно-східної та південно-західної області Азовського моря течією з Керченської протоки.
Приміром, у дев’яностих і на початку двохтисячних років медуз у Азовському морі можна було зустріти переважно лише далеко від берега і поодинці.
А так як Азовське море сполучається з Чорним, його морські жителі, у пошуках кормової бази, регулярно заходять в Азовське море. Також підвищення солоності і температури води, зростання кількості зоопланктону зробили Коренерота і Аурелію постійними мешканцями Азовського моря. До того ж у водах Азовського моря на заміну двом зниклив видам — невеликим за розмірами Тауманісу та Меотії, з’явився новий, який не боїться постійного зростання солоності води. Це Blackfordia virginica (Блекфордія віргінська) — найменша і найбезпечніша медуза.
Причина масової навали медуз фахівцям зрозуміла: вони прийшли з Чорного моря до Азовського через Керченську протоку через те, що вода в Азовському морі внаслідок нагрівання та підвищеного випаровування стала більш солона, що сприяє їхньому активному розмноженню. Крім цього, вони ще й масово гинуть, тому прибережна зона в деяких місцях схожа на желе. Як пояснюють фахівці, медузи гинуть через вітер та шторми, тому їх тисячами викидає на берег, крім того відіграє роль і природне вимирання: вони живуть близько місяця.
Коренерот
Rhizostoma pulmo (Коренерот)
Традиційний мешканець Азовського моря. Саме медузи-коренероти, прагнуть до ділянок моря, що прогріваються, згодом прибиваються до берега. А від'ївшись планктону і розмножившись, втрачають сили, стаючи суцільним драглистим желе, що ворушиться. Часто вітер їх заганяє в затишні куточки лагун та бухт.
Наймасовіша навала коренеротів в Азовському морі була зафіксована у 2019 та 2020 роках. Найбільше їх виявилося вздовж Арабатської стрілки (що біля затоки Сиваш).
Поки Коренерот сповнений сил, він чудово плаває, долаючи значні відстані. Причому, на відміну від інших видів, Коренерот може переміщатися у будь-якому напрямку.
Коренерот зовні нагадує опуклу парасольку з масивними відростками та щупальцями. Може досягати значних розмірів майже до метру у діаметрі. Усередині “парасольки” розташований шлунок та статеві залози. Щупальця, що зростаються в єдине витягнутої форми утворення, багате на жалкі клітини, якими медуза знерухомлює свою жертву. Для людини ця отрута дуже болюча, тому що може сильно обпекти слизові оболонки, особливо у алергіків.
Цікаво, що ловчих щупальців по краю парасольки цей вид медуз не має, оскільки цілком задовольняється своєю ефективною зброєю.
Коренерот вкрай плідний, розмножується відразу декількома способами — бічним брунькуванням (у стадії поліпа), стробіляцією (утворення планктонної стадії), зовнішнього запліднення (поява личинки-планули, що осідає на дно).
Аурелія
Aurelia aurita (Аурелія вухата)
Звичайний мешканець Чорного моря. Іноді запливає і в Азовське, де тримається, як правило, далеко від берега. Рідко формує щільні скупчення. Окремі її екземпляри можуть зустрічатись у “желе” медузи-коренерота. Здатна витримувати сильні коливання солоності та температури води. Цикли та тип її розмноження типові для медуз.
Тіло Аурелії напівпрозоре, має рожево-фіолетовий відтінок. Купол, на відміну від Коренерота, плаский, а не опуклий. Від “парасольки” вниз йдуть численні тонкі та витягнуті щупальця. Іноді вони немовби прикріплені до країв купола медузи. Порівняно з тим самим Коренеротом, діаметр купола Аурелії рідко сягає величини понад 40 сантиметрів.
Жалкі клітини, розташовані на щупальцях Аурелії. Вони смертельні для дрібних тварин, але нешкідливі для людини. При дотику до щупалець медузи можна відчути лише невеликий біль та печіння. Проте така гуманність характерна саме для місцевого вигляду. Американські аурелії є вкрай токсичними, але в наших водах вони не зустрічаються.
Аурелія харчується дрібним зоопланктоном і тримається у товщі води. Вона плавно скорочує свій купол, підганяючи крайовими щупальцями планктон до свого ротового отвору. Нижній край ротових лопатей, так само як і щупальця, обсаджений жалкими клітинами з отрутою, за допомогою яких їжа вловлюється, паралізується і прямує в шлунок.
Блекфордія
Blackfordia virginica (Блекфордія віргінська)
Блекфордія — найменша медуза Азовського моря. Розмір купола приблизно 14 мм. По його краях знаходиться приблизно 80 маленьких щупалець. Купол зазвичай широкий, напівпрозорий.
Усередині “парасольки” розташований шлунок і статеві залози, найчастіше у вигляді “X” поперек дзвона.
Статеві залози та край парасольки можуть мати злегка жовтий колір, а шлунок може бути злегка зеленим.
Blackfordia virginica (Блекфордія віргінська)
Блекфордія має складний репродуктивний цикл, загальний для більшості гідромедуз. Статевозрілі особини щодня випускають яйцеклітини та сперматозоїди у товщу води. Після запліднення та періоду росту яйця вилуплюються, а потім осідають на дно у вигляді плоскої форми личинки. Плоскоподібні личинки згодом утворюють невеликі (0,5 мм) бентосні поліпи, які розмножуються безстатевим шляхом шляхом брунькування, створюючи колонію одностатевих медуз. Коли умови сприятливі для медуз (зазвичай навесні, коли планктон починає цвісти), їх випускають у товщу води. Ці щойно випущені медузи мають малі розміри приблизно 1 мм у діаметрі, але згодом виростуть до 14 мм у дорослу особину і досягти статевої зрілості.
Через невеликі розміри раціон Блекфордії зазвичай складається з планктонних організмів: дрібних ракоподібних, безхребетних і мальків та ікри риби.
Ця медуза переносить широкий діапазон солоності від 2,2 до 36 проміле.
Заморські жителі Азова
Окрім медуз перетворюють азовську воду на кисіль ще й гребневики Mnemiopsis leidyi (Мнеміопсіс) і Beroe ovata (Берое). Цих морських хижаків через напівпрозоре желеподібне тіло часто плутають з медузами. Це інвазивні види — тобто ті, що потрапили в Азовське море і швидко розмножилися, та почали конкурувати з представниками місцевої фауни за кормову базу.
Спочатку гребневики з’явилися у Чорному морі. Близько 40 років тому якийсь торговий корабель заніс у його води гребневика виду Мнеміопсис, який швидко пожер весь планктон і майже встиг назавжди підірвати морську екосистему. На щастя, приблизно через 10 років, хтось ще заніс сюди гребневика Берое, який харчується в основному Мнеміопсисом.
Тож так звані псевдомедузи — гребневики Мнеміопсис і Берое мігрували з Чорного моря в Азовське, де висока солоність і температура води, а також достатня харчова база сприяли їх активному розмноженню і розселенню.
Гребневик Мнеміопсис (“морський горіх”)
Mnemiopsis leidyi (Мнеміопсіс)
Інвазивний вид потрапив у Чорне море разом з баластовими водами на кораблях з американського континенту. За короткий час його ареал, раніше обмежений Центральною та Північною Америкою, включив Середземне, Чорне, Азовське, Егейське, Мармурове, Балтійське і Північне моря.
Мнеміопсис — псевдомедуза (оскільки пересувається за допомогою гребеневих пластин) та гермафродит. Тому лише однієї особи достатньо, щоб у короткий час розмножитися до тисячі екземплярів.
Рожете тіло Мнеміопсису досягає 11 сантиметрів. Рухаючись крізь товщу води, він може бути вкрай ефектним, тому що його напівпрозоре тіло в нічний час світиться різними кольорами — пульсуючи сполохи пробігають туди-сюди.
Це швидкий хижак, що живиться зоопланктоном, а також личинками та ікрою ряду риб та молюсків. Він здатний з'їсти кормову базу і серйозно скоротити популяцію ряду видів риб, вплинув на чисельність та інших морських видів. Для людини він безпечний.
Мнеміопсис харчується планктоном і без (на той момент) природних ворогів у Чорному морі, розмножився у величезній кількості, позбавивши їжі планктоноїдних риб. Зменшення чисельності риб у свою чергу спричинило деградацію популяцій хижих риб і дельфінів. Збитки рибальської галузі оцінювалися у 300 – 400 мільйонів доларів.
Потрапивши у води Чорного та Азовського морів, 1982 року, Мнеміопсис у найкоротші терміни перетворив воду на “густий суп-пюре”, завдавши серйозної шкоди рибному промислу. На щастя, на початку 90-х років до акваторії Чорного та Азовського морів завезли інший, конкуруючий вид — Beroe ovata. Він почав із неприхованим задоволенням поїдати Мнеміопсис, ігноруючи ікру риб та зоопланктон.
Гребневик Берое
Beroe ovata (Берое)
Великий представник гребневиків-псевдомедуз. Тіло так само напівпрозоре, мішковидної та подовженої форми, досягає 17 сантиметрів. Уздовж тіла Берое розташовано аж 8 рядів гребеневих пластинок, що переливаються всіма кольорами веселки. На відміну від Мнеміопсису, Берое має жовтувато-рожеве забарвлення з фіолетовими прожилками, більш довгастий і сплощений. Для людини безпечний.
Берое харчується великою здобиччю — іншими видами гребневиків, медузами та дрібними рибками. Він справжній ненажера, що позбавив Чорне та Азовське моря від інвазивного Мнеміопсису.
Втім, з урахуванням діяльності цих двох заморських гостей акваторії наших південних морів вже ніколи не будуть колишніми.
Хамса чи медуза? Хто виграє протистояння?
Для українських науковців в умовах повномасштабного російського вторгнення Азовське море стало недоступним для проведення спостережень і досліджень, крім аналізу хіба що супутникових знімків. Моніторять стан Азовського моря лише російські вчені. Так, доцент кафедри зоології біологічного факультету Південного федерального університету (Росія) Сергій Дудкін повідомив, що нинішньорічна зима для медуз Азовського моря була доволі холодною. Навіть нульова температура і заморозки у січні призвели до загибелі популяції коренеротів. Окрім Коренерота холодну зиму не перенесли Мнеміопсис і Берою. Проте з настанням теплої погоди популяції цих морських тварин швидко відновилися.
До речі, кількість наступної популяції медуз на наступний рік ніяк не пов'язана з чисельністю попередньої популяції цього року. Чисельність наступної популяції визначатиметься кормовими умовами, наявністю та активністю харчових конкурентів медуз. Лише у Коренерота є один природний ворог — азовська хамса. Саме вона може бути ефективним конкурентом Корнерота за ресурси зоопланктону. Буде багато хамси — стане мало медузи. Буде мало хамси — стане багато медузи.
Анчоус європейський, або хамса́ (Engraulis encrasicolus)
“На жаль, благополучних прогнозів я дати не можу. Для цього багато причин. Перша причина — це майже мінімальна кількість видів риб, які їдять фіто- і зоопланктон. Це тюлька, хамса. Ви знаєте, що її практично не залишилося. І тому кількість планктону без конкурентів — риб, вживається, природно, медузою. І тому вона швидко зростає, розмножується та інше. У нас в основному, це медуза-коренерот. У Чорному морі її не так багато, а ось в Азовському морі ситуація зовсім інша”, — розповів ректор Мелітопольського інституту екології та соціальних технологій університету “Україна”, професор Валерій Лисенко.
Тож медузи нікуди не подінуться. Вчений зазначив, що перемогти медузу можна, але для цього треба приділити активну увагу хамсі.
Інший український науковець, доктор біологічних наук та начальник науково-дослідного відділу національного природного парку “Тузлівські лимани” Іван Русєв сказав наступне: “Як правило, медузи не залучені до харчових ланцюгів природних екосистем моря, тож їх, за рідкісним винятком аматорського поїдання шакалами чи воронами, ніхто не їсть, як кормовий об’єкт. Але хвильові процеси моря скоро їх перетворять на біологічний пил, який і ввійде у харчовий ланцюг морських та лиманних екосистем”.
Проте мертвих медуз потрібно, скоріш за все, лише закопувати. Хоча там і мало органіки, але вона розкладається. На сонці при розкладанні виділяється сірководень та багато шкідливих отрут. Тому їх краще одразу закопувати, щоб ці процеси відбувалися під землею.
Вичерпати медуз тралами з моря цілком неможливо, переробляти економічно невигідно, були спроби за радянських часів. Вихід із ситуації — у деокупації Азову і розробці державної програми із порятунку Азовського моря.
Матеріал створений за участю CFI, Agence française de développement médias, як частина Hub Bucharest Project за підтримки Міністерства закордонних справ Франції
