Приблизно тридцять українців щодня повертаються з тимчасово окупованих територій. Аби виїхати у вільні регіони, людям доводиться пройти не один фільтраційний пункт росіян, здолати тисячі кілометрів через Росію та Білорусь. Нині тільки на українсько-білоруському кордоні діє єдиний пункт перетину Мокрани — Доманове, який під час війни працює як гуманітарний коридор.
Єдиний гуманітарний коридор для українців
Ситуація у тимчасово окупованих Херсонській, Запорізькій, Донецькій та Луганській областях і Республіці Крим стабільно важка. Окупанти фактично тримають у заручниках населення на цих територіях. Люди знаходяться у дедалі більшій небезпеці: перевірки персональної інформації, конфронтація з військовими, посилення поліцейсько-адміністративного режиму.
Постійна небезпека, змушує місцеве населення активніше евакуюватися, особливо в умовах наближення холодів.
Донедавна з тимчасово окупованих територій українцям можна було евакуюватися через два гуманітарні коридори: в Сумській та Волинській областях. Більшість людей, які поверталися на підконтрольні Україні території, прибували через гуманітарний коридор Колотилівка — Покровка в Сумській області. Однак так було до 7 серпня 2024 року, пізніше з безпекових причин перехід було закрито. Тож з того часу евакуюватися з тимчасово окупованих територій можна через гуманітарний коридор Мокрани (Брестська область, Білорусь) — Доманове (Волинська область, Україна).
Скриншот: google.com.ua/maps
Зауважимо, що цей гумкоридор використовували переважно для евакуації маломобільних або лежачих людей, які не могли самостійно подолати піший перехід Сумського гуманітарного коридора. Транспортувати їх допомагали волонтери організації “Helping to Leave”.
Мешканці окупованих територій перетинають кордон між Білоруссю і Україною, Волинська область, листопад 2024 року Фото: Hanna Sokolova-Stekh/DW
У середньому щомісяця через Мокрани — Доманове евакуйовували 60-80 людей. Однак після закриття гумкоридору Колотилівка — Покровка потік біженців суттєво збільшився.
Як доїхати до КПП “Мокрани”
Мокрани — це прикордонне агромістечко в Брестській області Білорусі. До нього можна дістатися з Мінська, Бреста, Барановичів та Кобрина.
Доїхати до КПП “Мокрани” можна в різні способи:
— на автомобілі: від Мінська виїжджаєте на трасу P1 до Дзержинська, від Дзержинська трасою М1 до Кобрина, від Кобрина трасою М12 до села Мокрани, від села Мокрани трасою М12 до КПП “Мокрани” (кордон України).
— поїздом: найближча залізнична станція — Кобрин.
— автобусом: до Мокран відправляються автобусні рейси з Барановичів, Бресту, Кобрина та Мінська.
— рейси перевізників: до Мокран відправляються рейси з тимчасово окупованих територій України, однак наразі їх кількість зменшилась.
Дорога від Бреста до Мокран автомобілем чи автобусом займе близько години. Від селища до українського кордону ще 1,5 км. Цю відстань доведеться долати пішки.
Найближче місто в Україні від КПП Доманове — Ковель, близько 2 години на автотранспорті.
Перелік документів для проходження кордону на КПП “Мокрани — Доманове”
Документи:
— Паспорт РФ (обов’язково);
— Свідоцтво про народження;
— Паспорт або ID-картка (за наявності);
— Для молоді 16-18 років — довіреність від місцевих “нотаріусів” на дозвіл самостійної подорожі дитини (обов’язково);
— До 16 років — лише у супроводі батьків.
Здебільшого виїздом через гуманітарний коридор Мокрани — Доманове користуються люди, які мають проблеми з документами: прострочений внутрішній паспорт, навіть без своєчасно вклеєного фото після досягнення 25 або 45 років, відсутність закордонного паспорта чи взагалі будь-якого посвідчення особи. Бо якщо з документами все гаразд, то простіше їхати через Європу — Польщу, Латвію, Молдову.
Для перетину кордону та в’їзду на підконтрольну територію України, люди можуть показати наявні документи українського зразка. Це можуть бути й свідоцтва про народження (для молоді, яка не встигла отримати паспорт), протерміновані паспорти, закордонні паспорти, водійські посвідчення, ксерокопії втрачених документів (бажано з фотокарткою).
Також за цим маршрутом можна виїхати тим нашим співвітчизникам, яких змусили отримати російські документи. Проте слід знати, що при перетині кордону “РФ — Білорусь”, російські прикордонники можуть не випустити громадян, які отримали лише внутрішній російський паспорт і не отримали закордонний. Тож в наявності мають бути обидва документи — і внутрішній, і закордонний паспорти РФ.
Особливості перетину КПП “Мокрани — Доманове”
Людей довозять до околиці села Доманове, що в Брестській області (Білорусь). Тут розміщується пункт пропуску. Працює він цілодобово.
Мокрани. Пункт пропуску “Мокрани”. Скриншот: відео YouTube
На території КПП посилено огляд. Прикордонники ретельно перевіряють речі, документи, інколи дивляться телефони.
Краще перетинати кордон з ранку чи в обід. Якщо перевірка затягнеться, то буде складно виїхати, адже після перетину кордону не завжди одразу вдається знайти таксі. Також, якщо ви перетнете кордон під час комендантської години, доведеться чекати на його завершення. На кордоні не працюють готелі, магазини та інша інфраструктура.
Від білоруського пункту пропуску “Мокрани” до українського, “Доманове”, йти доводиться пішки. Праворуч і ліворуч — заміновані ліси. Посередині — асфальтована дорога.
Піший перехід “Мокрани – Доманове”. Фото: Helping to Leave
Якщо через цей прикордонний перехід вирішать йти люди похилого віку або люди з інвалідністю без супроводу, їм доведеться непросто. Шлях нейтральною смугою — трохи більше як кілометр. Жодного супроводу, звісно, ніхто не надасть.
При проїзді на підконтрольну територію на прикордонному пункті громадяни мають співбесіду зі співробітниками силових структур України.
Доманове. Пункт пропуску “Доманове”. Джерело: Wikipedia
Одразу після перетину кордону та перевірки українськими прикордонниками всіх, хто повертаються, зустрінуть волонтери організації “Helping to Leave” (це міжнародний благодійний проєкт, який допомагає людям, які опинилися в небезпеці через війну. — Ред.).
До цієї організації можна звернутися завчасно такими способами:
— Кол-центр: +38 (093) 17-76-458;
— Телеграм-бот: https://t.me/helpingtoleave_bot.
Ось що розповідає про організацію “Helping to Leave” співголова відділу DSA Ксенія:
“Ми облаштували модульне приміщення для прийому людей, куди переїхали в кінці серпня. Його можна впізнати за фірмовими банерами, які помітні одразу після виходу з КПП.
Модульне приміщення для прийому біженців. Фото: Helping to Leave
Тут наші волонтерки-реєстраторки оформлюють грошову допомогу від Норвезької ради у справах біженців (NRC), надають за потреби стартові пакети мобільного звʼязку та консультують людей щодо допомоги, яку надає Helping to Leave: купівля квитків у межах України, евакуація до Ковеля, пошук житла.
Консультація біженців волонтерами Helping to Leave. Скриншот: Суспільне Луцьк
Волонтерки надалі покращують умови для більш комфортного перебування людей. Ми й надалі здійснюємо безоплатну евакуацію, консультуємо та супроводжуємо людей, зустрічаємо після перетину кордону та надаємо першочергову допомогу всім — незалежно від того, чи ми евакуювали людину з ТОТ або Росії, чи вона виїхала самостійно. Спільно з партнерами ми працюємо над покращенням умов для евакуйованих людей та шукаємо можливості надавати їм ще більше необхідної підтримки”.
Транспорт Helping to Leave для перевезення біженців. Фото: Helping to Leave
Транспорт волонтерської організації курсує 2-3 рази на день. Людей підвозять до місця де вони зможуть переночувати, або до найближчого потягу, чи автобуса. Найбільший залізничний вузол — Ковель (77 км) та Луцьк (138 км). Після чого громадяни мають самотужки дістатися до місць слідування.
Також у групі, де обговорюють цей гуманітарний коридор, періодично з’являються оголошення, у яких місцеві пропонують підвезти від пункту пропуску до найближчого великого міста України — Ковеля. Допоможуть купити сім-карту та квиток на потяг.
Історія виїзду з окупації через Мокрани — Доманове
Своєю історією виїзду через гуманітарний коридор Мокрани — Доманове поділилася пані Ірина (ім’я жінки з питань безпеки змінено), яка виїхала з окупованої Нової Каховки разом з маленькою донькою (дитині майже 2 рочки).
Далі — пряма мова:
“З документів мала на руках діючі українські закордонний та ID-паспорт, російські закордонний і внутрішній паспорти. У дитини було російське свідоцтво про народження і російський закордонний паспорт.
З Нової Каховки з приватним перевізником ми доїхали до Краснодара (Росія). Там сіли на потяг до Мінська (Білорусь). Перед під'їздом до білоруської столиці перевірили документи. Я показала російські паспорти і свідоцтво.
За цими ж документами у Мінську взяла білети на потяг до Бресту. Там нас вже чекали волонтери, які везли групу українських біженців до гумкоридору Мокрани — Доманове.
У Мокранах була ще одна пересадка на бусик, який підвіз нас до пункту пропуску.
На білоруському КПП прикордонник зібрав наші документи (і українські, і російські) на перевірку. Через деякий час нам сказали, що все нормально і треба підійти до віконця та забрати документи, і йти в будівлю КПП на наступний етап перевірки.
Перевіряли всіх почергово, сумки пропустили через сканер, запитували чи не веземо щось заборонене. Далі завели в окремий кабінет і попросили перерахувати наявні гроші, які я мала при собі, та ще раз перевірили документи.
Потім запросили до іншого кабінету. Тут вже розпитували звідки я приїхала та куди їду. Я відповіла, що їду до дідуся і бабусі, які живуть у Кривому Розі. Уточнили як їх звати, скільки їм років та інше. Також перевірили телефон після чого дозволили сказали, що можна проходити паспортний контроль. Там знову доволі довго перевіряли і мої документи, і дитини, й нарешті дозволили йти на вихід з Мокран.
До українського кордону довелося йти пішки. Я йшла з сумкою на коліщатах, зверху на неї поклала спортивну сумку. На собі несла портфель, дитячий велосипед і тримала дитину на руках.
Доманове. Прикордонний пост. Скриншот: Суспільне Луцьк
Коли вже майже дійшла до українського кордону — покликала військових, аби допомогли мені. На блокпосту у мене перевірили наявні українські документи (паспорти і свідоцтво про народження) та сумки. Після чого видали пропуск.
Доманове. Прикордонний пост. Скриншот: Суспільне Луцьк
Потім на КПП перевіряли прикордонники. Ставили стандартні запитання: “Хто? Звідки? Куди і до кого прямую?” Подивилися документи, дали заповнити бланк — вписати інформацію про себе. Попросили зачекати. Далі запросили до кабінету, де знову перевіряли документи і телефон, питали про рідних, які залишилися на окупованій території. За часом все це зайняло близько 30-40 хвилин. Після чого сказали, що можна йти на вихід.
На кордоні з Білоруссю функціонує волонтерський пункт допомоги “Плурітон”. Фото: tribun.com.ua
Там вже чекали волонтери, які нас з донькою нагодували і відвезли у гуманітарний центр, де оформили виплати, допомогли з квитками, знову нагодували і відвезли переночувати, бо наш поїзд був наступного дня.
До своїх рідних у Кривий Ріг ми благополучно з донькою добралися. Радію, що зважилася виїхати з окупації і щиро дякую всім, хто допоміг мені здолати цей шлях».
Проєкт реалізується за підтримки ГО “Інститут масової інформації” в рамках проєкту міжнародної організації Internews Network
