Нові правила цифрового контролю, які з 2026 року запроваджує Росія, поширюються і на тимчасово окуповані території України, позбавляючи місцевих жителів навіть формальної приватності в онлайн-спілкуванні.
Хто повідомляє: про це інформує Центр протидії дезінформації.
“Захист від шахраїв” як прикриття тотального нагляду
З 1 січня 2026 року інтернет-сервіси в Російській Федерації зобов’язані зберігати всі аудіо-, відео- та текстові повідомлення користувачів протягом трьох років, навіть якщо вони були видалені. Також платформи мають передавати ці дані силовим структурам РФ за запитом. Нові вимоги розширюють дію так званого “пакета Ярової” — раніше строк зберігання інформації становив один рік.
Важливо, що ці норми поширюються не лише на територію Росії, а й на тимчасово окуповані території України, де окупаційна адміністрація насильно впроваджує російське законодавство та змушує місцевих жителів користуватися російськими телекомунікаційними сервісами.
Офіційне пояснення Кремля залишається незмінним — “боротьба з шахрайством”. Однак на практиці йдеться про розширення інструментів стеження, тиску та цензури, а не про захист громадян. Зберігання особистих повідомлень протягом тривалого часу створює масштабну базу даних для силових структур.
На тимчасово окупованих територіях ці механізми становлять подвійну загрозу, адже використовуються не лише для контролю, а й для виявлення проукраїнської позиції, примусу до лояльності та переслідування незгодних.
Кінець приватного спілкування
Фактично в Росії та на окупованих нею територіях зникає навіть ілюзія приватного листування. Повідомлення, які формально видалені, залишатимуться доступними для силовиків і можуть бути використані у справах про “екстремізм”, “дискредитацію армії РФ” чи інші політично мотивовані обвинувачення.
Для мешканців тимчасово окупованих територій України це означає постійний ризик переслідування навіть за приватне спілкування, зокрема, у месенджерах чи соціальних мережах.
Самоцензура як інструмент управління
Ключовим наслідком нових правил стає примусова самоцензура. Усвідомлення того, що кожне слово фіксується й може бути використане проти людини через роки, змушує обмежувати спілкування навіть у колі близьких.
У такий спосіб Росія вибудовує цифрову систему тотального контролю, де страх є свідомим інструментом управління суспільством — як на власній території, так і на тимчасово окупованих землях України.
