Під прикриттям “захисту історії” Росія на окупованій частині Херсонської області знищує національні символи та створює власний ідеологічний ландшафт — розстрілює українські арт-об’єкти та масово встановлює пам’ятники імперським і радянським діячам. Про це — в дослідженні Нижні Сірогози.City.
Стріляють у пам’ятники — цілять у народ
Російська агресія на території України супроводжується не лише фізичним знищенням населених пунктів, а й цілеспрямованою війною проти української пам’яті та ідентичності. Окупанти, прийшовши під гаслами “порятунку” пам’ятників Другої світової війни, стикнулися з реальністю, де старі радянські монументи та нові українські меморіали перебувають у належному стані. Не маючи змоги запропонувати власну конструктивну ідею, вони взялися тотально знищувати все, що нагадує про українську державність та історію.
Насамперед, на тимчасово окупованих територіях росіяни зносять пам’ятники “Жертвам Голодомору” і “Жертвам сталінських репресій”, пам’ятні знаки учасникам та загиблим в АТО. Це робиться для того, щоб повністю стерти історію і пам’ять народу, а також ліквідувати будь-які прояви української айдентики.
Окупанти демонструють агресію навіть до нейтральних арт-об’єктів, якщо ті мають українське коріння. На правобережжі Херсонщині прикладом цього став знаменитий пам’ятник кавуну біля села Осокорівка Бериславського району.
Пам’ятник кавуну. Бериславський район село Осокорівка. Фото із соцмереж
У 2022 році російські військові, облаштували поруч з пам’ятником позиції, і розважалися розстрілюючи залізний кавун.
В листопаді того ж року, під час деокупації правобережжя Херсонщини, цей символ херсонського баштанництва звільнили бійці 128-ї Закарпатської бригади, які встановили на ньому український прапор.
На лівобережжі Херсонщини прикладним об’єктом вандалізму стала скульптура жінки з хлібом-сіллю в українському вбранні, яку місцеві жителі лагідно називають каїрська “Маруся”. Вона встановлена ще за радянських часів на трасі Каховка — Кам’янка-Дніпровська, на повороті до села Каїри.
Скульптура “Маруся” біля села Каїри зустрічала подорожніх хлібом-сіллю. Фото із соцмереж
“Маруся” була символом гостинності Горностаївщини та “берегинею краю”. Однак під час окупації росіяни спочатку її розстріляли “у спину”, а згодом знесли голову, вбачаючи у “Марусі” символ незламності українського народу.
“Розстріляна” загарбниками скульптура каїрської “Марусі”. Фото із соцмереж
Розстріляні пам’ятники, такі як осокорівський кавун і каїрська “Маруся”, є прямими доказами того, що Росія воює не з “нацизмом”, а з самим правом українців бути собою.
Імперський пантеон Херсонщини
Паралельно зі знищенням українських символів на тимчасово окупованій Херсонщині, Росія послідовно формує новий символічний простір, у центрі якого — так званий “імперський пантеон”. Йдеться про системне використання пам’ятників діячам Російської імперії та СРСР як інструменту ідеологічного впливу, спрямованого на переписування історії та легітимізацію окупації.
Коли восени 2022 року окупаційні війська РФ змушені були відступати з Херсона, вони демонтували та вивезли пам'ятники, які вважають своїми ідеологічними маркерами.
23 жовтня 2022 року з міста “евакуювали” пам'ятники полководцю Суворову (встановлений у 1950 році) та адміралу Ушакову (встановлений у 1957 році).
Пам’ятник полководцю Суворову. Херсон 2021 рік
23 жовтня 2022 року пам'ятник полководцю Суворову “евакуювали” на лівобережжя Херсонької області. Фото з окупаційного медіа
Пам’ятник адміралу Ушакову. Херсон 2021 рік
26 жовтня 2022 року на лівий берег Дніпра вивезли пам'ятник князю Григорію Потьомкіну. До речі, разом із монументом окупанти викрали і його останки, що зберігалися у Свято-Катерининському храмі.
Пам’ятник князю Потьомкіну. Херсон 2021 рік
Також демонтували погруддя командувача повітряно-десантних військ часів СРСР, генерала Василя Маргелова, більше відомого як “Дядько Вася” та “десантник №1” (є інформація, що погруддя вивезти не встигли).
Погруддя командувача повітряно-десантних військ часів СРСР, генерала Василя Маргелова
Колаборант Володимир Сальдо назвав вивезення пам'ятників — “збереженням святинь”, запевняючи, що реліквії обов'язково повернуться. Проте на сьогодні їх доля невідома.
Після втрати росіянами Херсона пропагандистський фокус змістився на тимчасово окуповане лівобережжя, де культ адмірала Федора Ушакова почали насаджувати з новою силою. Використовувати його образ не лише як воєначальника, а й як канонізованого святого, щоб додати ідеологічного та релігійного забарвлення окупації.
У серпні 2024 року погруддя Ушакова урочисто відкрили у Скадовську — одночасно з аналогічними церемоніями в різних регіонах Росії та на окупованих територіях. Такі синхронні акції створюють ефект “єдиного культурного простору” та символічно інтегрують Херсонщину в російський наратив.
Погруддя Ушакова окупант відкрили у Скадовську в 2024 року. Фото окупаційні медіа
Ще один пам’ятник Ушакову з’явився у квітні 2025 року в Каланчаку. Його відкриття супроводжувалося заявами про “повернення регіону до складу Росії” та підкресленням історичних зв’язків із російськими регіонами, зокрема Мордовією.
Пам’ятник Ушакову відкрили у 2025 році в Каланчаку. Фото окупаційних соцмереж
Такий вибір росіянами історичних постатей для увічнення не є випадковим. Григорій Потьомкін символізує колонізацію півдня України Російською імперією, Олександр Суворов — військову експансію, Федір Ушаков — морську могутність і сакралізовану військову традицію. У такий спосіб Кремль формує цілісний історичний наратив, у якому Херсонщина постає як “споконвічно російська територія”, а сучасна окупація — як логічне продовження історичних процесів.
Повернення “нафталінових вождів”
Ще одну масштабну кампанію розгорнула російська окупаційна влада на тимчасово окупованій Херсонщині — це відновлення пам'ятників Володимиру Леніну та іншим радянським діячам. Цей процес не є випадковим, а виступає частиною системної політики деукраїнізації, пропаганди та спроб ідеологічно повернути загарбані регіони у радянське минуле. Також відновлення таких пам'ятників стало одним зі способів “застовпити” та “помітити” територію.
Поява Леніна на постаментах пояснюється тим, що ідея “денацифікації” не спрацювала на окупованих територіях як пояснювальна модель, тому Росія звернулася до образу СРСР. При цьому Ленін сприймається загарбниками не як символ комунізму, а як символ російського впливу та розширення імперії. Кремлівська влада намагається паразитувати на ностальгії за радянськими часами, хоча реальний запит на таке “минуле” серед місцевого населення майже відсутній.
До початку повномасштабного вторгнення 2022 року в Херсонській області практично не залишилося пам'ятників Леніну — понад 110 монументів було демонтовано. Проте після окупації загарбники вже встановили десять монументів “вождю пролетаріату”.
У квітні 2022 року в Генічеську відновили перший пам'ятник Леніну на території України після 2014 року. Новий монумент відрізняється від того, що стояв до 2015 року.
В Новій Каховці пам'ятник повернули на постамент біля міської ради наприкінці квітня 2022 року.
У квітні 2023 року в Нижніх Сірогозах відкриття пам'ятника перетворили на ідеологічне шоу із залученням школярів, які декламували вірші про вождя більшовиків.
В Горностаївці окупанти знищили стелу “Україна єдина”, встановлену до Дня Незалежності, і на її місце повернули бюст Леніна, знайдений в одному з підвалів.
Часто відновленням демонтованих Україною пам'ятників займаються окупаційні адміністрації за підтримки російських політичних партій (наприклад, ЛДПР) або “шефських” регіонів РФ, таких як Калінінградська область. Проте поширеною є практика використання місцевих колаборантів.
У селі Виноградове ініціаторами стали депутат Владислав Махров та екс-чиновники, які знайшли частини зруйнованого пам'ятника Леніну під завалами гілок та сміття. Схожа ситуація склалася в Дмитрівці, де понівечене погруддя знайшли в підвалі, а тумбу до нього — на звалищі. Тут процес реставрації тривав шість місяців. У травні 2025 року пам'ятник також відкрили у Новософіївці за ініціативи місцевої депутатки-колаборантки.
У ось у села Агаймани Іванівської громади, за радянської влади було встановлено пам’ятник комуністу Михайлу Фрунзе, який керував боротьбою проти армії Української Народної Республіки (УНР). В середині грудня 2021 року цей пам’ятник демонтували відповідно до Закону про декомунізацію. Проте після окупації населеного пункту росіянами, у 2022 році, пам’ятник Фрунзе знову встановил.
Пам’ятник комуністу Михайлу Фрунзе у с. Агаймани Іванівської громади. Фото окупаційних соцмереж
Відновлення “нафталінових вождів” відбувається на тлі глибокої гуманітарної кризи та жорсткого придушення інакодумства на окупованих територіях. Росіяни намагаються створити ілюзію “історичної справедливості”, проте для більшості мешканців ці дії є лише експериментами з переміщення у минуле, що не мають нічого спільного з реальним розвитком регіону.
Пам'ятники “героям СВО” на Херсонщині
З 2024 року на окупованому лівобережжі Херсонської області росіяни розпочали активний процес зі встановлення монументів, присвячених так званій “спеціальній воєнній операції” і штучно конструювати нову історичну пам’ять, яка має виправдати загарбницьку війну та підкреслити “виняткову цивілізаційну місію” Росії.
Основні цілі цієї діяльності включають:
Створення “культу героїв” та мучеників: убитим загарбникам надають ореол “нових мучеників”, які загинули за “велику справу”.
Формування “культу смерті”: загибель солдатів стає інструментом для того, щоб змушувати інших мобілізованих продовжувати атаки, незважаючи на колосальні втрати.
Ілюзія історичної тяглості: пропаганда намагається подати нинішню війну як продовження “священної місії” радянських солдатів часів Другої світової війни. Це допомагає Кремлю знімати моральну відповідальність за злочини, роблячи окупацію частиною “великої історії”.
Особливістю цих пам’ятників є те, що їх встановлюють ще до завершення бойових дій, що не притаманно радянській традиції. На деяких меморіалах навіть залишають місце для нових імен, що фактично означає очікування нових смертей.
Монументи часто поєднують у собі комбінацію радянських та сучасних російських символів: військову техніку, зброю, зображення журавлів, георгіївські стрічки та літери ZOV. За їх встановлення відповідає місцева окупаційна влада, яка регламентує весь процес зведення.
Пам’ятники СВОшникам вже встановлено у різних населених пунктах Херсонської області.
Генічеськ (березень 2024 року): Уральські військові встановили меморіал на честь штурмовиків на місці колишнього монумента хлібу під гаслом “Урал своїх не кидає”.
Село Михайлівка, Скадовський район (червень 2024 року): На базі колишньої “Дошки пошани трудящих”, де раніше відзначали трудові подвиги селян, відкрили Меморіальний комплекс загиблим у “СВО”. Окупанти називають це кроком до зміцнення “національної єдності”.
Селище Рикове (липень 2024 року): Встановлено плиту на честь 23 бійців воронезького батальйону “Дніпро”, які загинули влітку 2023 року внаслідок удару ЗСУ по складу боєприпасів, що був облаштований окупантами на захопленому елеваторі. До речі, цей пам’ятник цілодобово охороняється, оскільки загарбники бояться, що місцеві жителі його знесуть,
Чаплинський округ (травень 2025 року): Поблизу дороги Чаплинка – Каланчак встановили модель літака на 10-тонному гранітному постаменті — це пам’ятник російським льотчикам на місці аварії їхнього літака. Відкриття цинічно приурочили до Дня Перемоги.
Село Рубанівка (червень 2025 року): Новий монумент встановили неподалік місцевого парку військової слави.
“Конвеєр пам’ятників”
Ще однією масштабною ідеологічною кампанією, яку Росія розгорнула на лівобережжі Херсонської області, стало масове встановлення пам’ятників та погрудь.
Цей процес “поставив на конвеєр” Михайло Сердюков, засновник будівельно-архітектурної майстерні ТОВ “Компанія „СМіК“, на базі якої ще у 2008 році створили благодійний патріотичний проєкт “Алея Російської Слави”. Проєкт об’єднав російських скульпторів для виготовлення бюстів та пам’ятних знаків за державним замовленням. Ці “вироби” безкоштовно встановлюють у різних регіонах Росії, Білорусі, а з 2022 року — на окупованих землях України.
Показовим прикладом використання історичної пам’яті в пропагандистських цілях стало відкриття 6 травня 2025 року пам’ятника Родіону Малиновському у селі Вільне Нижньосірогозького району. Монумент маршалу СРСР, який під час Другої світової війни командував військами 3-го Українського фронту, відкрили за участі представників окупаційної адміністрації та місцевих жителів. До урочистих заходів залучили дітей, що є типовим інструментом формування лояльності через “емоційне закріплення” історичних наративів. У публічних виступах представники окупаційної влади наголошували на “героїзмі” Малиновського та його ролі у визволенні регіону, підкреслюючи його походження з Одеси як додатковий елемент “спільної історії”. На постаменті пам’ятника викарбувано, що це “Дар від автора проєкту М. Л. Сердюкова”.
Пам’ятника Родіону Малиновському у селі Вільне Нижньосірогозького району. Фото окупаційних соцмереж
Погруддя партизанського ватажка Сидора Ковпака, відкрите у червні 2025 року в Генічеську, встановлено коштом благодійників і супроводжується аналогічним написом: “Дар від автора проєкту М. Л. Сердюкова”. Одночасно з цим у місті відреставрували військкомат, де колись працював Ковпак.
Погруддя партизанського ватажка Сидора Ковпака в Генічеську. Фото окупаційних соцмереж
До речі, пам’ятник адміралу Ушакову у Каланчаку — також “подарунок” від Михайла Сердюкова.
Михайло Сердюков (ліворуч) керівник проєкту “Алея Російської Слави”. Фото окупаційних соцмереж
Заступник голови Російського військово-історичного товариства Микола Овсієнко прямо зазначає, що встановлення таких об’єктів є ознакою “відродження” нормального життя на “нових територіях”.
Серед знакових об’єктів, які росіяни встановили на лівобережжі Херсонській області, а саме в селі Новоукраїнка у липні 2023 року, — є пам’ятник радянському актору Євгену Матвєєву. Це був перший об’єкт у серії монументів, які реалізуються за прямим дорученням президента РФ.
Пам’ятник радянському актору Євгену Матвєєву в селі Новоукраїнка. Фото окупаційних соцмереж
Пам’ятник військовому географу Петру Козлову відкрили у Асканії-Новій у лютому 2024 року. У церемонії відкриття брали участь перший заступник керівника адміністрації президента РФ Сергій Кирієнко та так званий губернатор Херсонщини Володимир Сальдо, який підкреслив, що монумент символізує “нерозривний зв’язок” краю з Росією.
Пам’ятник військовому географу Петру Козлову у Асканії-Новій. Фото окупаційних соцмереж
В Скадовську, у червні 2024 року, встановили перший в окупованому регіоні пам’ятник російському поету Олександру Пушкіну.
Пам’ятник російському поету Олександру Пушкіну Скадовську. Фото окупаційних соцмереж
Цікавий коментар щодо такого вибору окупаційної влади надала Нижні Сірогози.City медіаекспертка Інституту демократії ім. Пилипа Орлика Ірина Авраменко: “Сонце російської поезії” Алєксандр Пушкін був, як сказали б сьогодні, «піарником» монарха Ніколая І. Якщо в його вірші “Друзям” замінити слово “цар” на “президент”, можна подумати, що це написав хтось із Z-поетів (сучасні російські віршотворці, що прославляють війну Росії проти України. — Авт.).
“Нет, я не льстец, когда царю
Хвалу свободную слагаю:
Я смело чувства выражаю,
Языком сердца говорю.
Его я просто полюбил:
Он бодро, честно правит нами;
Россию вдруг он оживил
Войной, надеждами, трудами”.
Ідеться про війну з Персією 1826 – 1828 років. Під час польського антиросійського повстання 1830 – 1831 років, у листах до друзів Пушкін вимагає “задушити” поляків, чекає, що ця “війна буде війною на винищення”. І навіть умовно “воює з НАТО”, стверджуючи, що “повстання поляків підготовлено в Парижі”. Щось підказує, якби Пушкін жив у наші часи, міг би скласти конкуренцію російському пропагандисту Владіміру Соловьйову”.
Як Кремль нав’язує на ТОТ свою історію
Хоча проєкти зі встановлення пам’ятників на окупованих територіях подаються як ініціативи місцевих мешканців або меценатів, факти свідчать про їхню централізовану координацію. У процесі беруть участь Російське військово-історичне товариство, представники адміністрації президента РФ, окупаційна влада на місцях. Багато пам’ятників встановлюються “за дорученням президента Росії”, що прямо вказує на політичний характер цих дій. Навіть коли фінансування подається як благодійне, фігурує ім’я Михайла Сердюкова — автора проєкту, що фінансується з держбюджету РФ.
Керівництво окупаційного Мінкульту та представники “РВИО” (Російського воєнно-історичного товариства) стверджують, що це “святий обов’язок” — відновлювати пам’ять, яку українська влада нібито “навмисне затирала”. Насправді ж ці дії спрямовані на те, щоб діти, які беруть участь у відкритті таких монументів, запам’ятали цю “історію — частинку героїзму” як єдино правильний російський наратив.
За словами медіаекспертки Ірини Авраменко, політика встановлення пам’ятників на окупованих територіях України є частиною ширшої стратегії інформаційно-культурної експансії Росії. Адже через контроль над історичною пам’яттю Кремль намагається легітимізувати окупацію та інтегрувати захоплені території у власний ідеологічний простір.
Ось як вона пояснює ці процеси:
“Будь-який загарбник мітить простір захопленої землі своїми ідолами. Колись так діяли комуністи, нацисти, сьогодні так само вчиняють росіяни.
Усі ці пам’ятники, які Росія встановлює на тимчасово окупованій території України, не мають жодного відношення до культури та мистецтва.
Справжній культурний пласт якраз піддається тотальній зачистці: мурали українських художників зафарбовують, музеї грабують, руйнують історичні пам’ятки. В окупованих містах України загарбники знищили меморіали Небесній сотні, жертвам Голодомору, Героям АТО і ще сотні інших символів національної пам’яті. У Мелітополі демонтували пам’ятник Тарасу Шевченку, у Мангуші — Гетьману Сагайдачному.
На цих руїнах росіяни формують власну систему символів та ідолів. Причому кожна група російських пам’ятників маркує територію відповідно до власної ідеологічної функції. Наприклад, відреставрований росіянами радянський меморіал у місті Хрустальне (Луганська область) створює ілюзію історичної тяглості: нинішня війна подається як продовження попередніх, з тими самими ворогами. Відповідно до цього наративу на меморіалі “змішались в кучу” воїни княжої доби, радянські солдати і “герої СВО”.
До цієї ж групи віднесемо кітчеву скульптуру бабусі з червоним прапором (Прототипом стала реальна мешканка Харківської області, яка вийшла у 2022 році до українських військових з прапором, переплутавши їх з росіянами) — невдалу спробу створити символ “спадковості боротьби з нацизмом”.
Інша група — це численні скульптури і навіть меморіальні комплекси “героям СВО”. У такий спосіб окупанти намагаються легітимізувати воєнних злочинців. І поки маріупольці виживають серед руїн, окупанти, до прикладу, зводять у місті 50-метрову композицію “Визволителям Донбасу”.
Ще одна група пам'ятників — це радянські та імперські боввани — від Леніна в Генічеську до Катерини II у Криму, Сталіна в Мелітополі, Ушакова в Скадовську, Дзержинського в Сєвєродонецьку тощо. Встановлюючі ці скульптурні покручі, Кремль впроваджує улюблений наратив про “спільну історію”.
Як стверджує Ірина Авраменко, найстрашніше, що ці пам’ятники — потужний інструмент знищення цінностей молодого покоління, яке привчають нести квіти до цих “героїв”, влаштовують навколо них пропагандистські церемонії. Ці ритуали поступово змінюють ідентичність — підсвідомо приймається те, що нав’язує окупант.
І головне — усі ці “пам’ятники” не мають жодного стосунку до осмислення минулого чи рефлексій, притаманних сучасній меморіальній культурі Європи. У цих спорудах взагалі відсутній суб’єкт пам’яті — людина з її болем та історією. Це, насамперед, ідеологічні блокпости, що мають на меті позначити межі окупації, перетнути які українцям на захоплених територіях стає дедалі важче. У цьому контексті пам’ятники перестають бути лише об’єктами минулого — вони перетворюються на активну зброю у сучасній інформаційній війні.
