Про теплу інформаційну ванну, мильну бульбашку однодумців, інтернет, як одне з місць зустрічі фріків і божевільних, дві різні України, які ніколи не перетинаються в розповіді журналіста і публіциста Павла Казаріна
"Тренд останніх років — соціальні мережі, як постачальники новин"
У сучасному інформаційному світі засоби масової інформації перестали виконувати головну інформативну функцію в суспільстві. Наразі соціальні мережі — платформи для поширення інформації. Майже 21% українців використовують їх як основне джерело новин. Соцмережі стали інструментом, за допомогою якого здійснюється безпосереднє формування свідомості та маніпулювання громадською думкою. Традиційні засоби масової інформації вже не мають того впливу на сфери суспільного життя як це було ще кілька десятків років тому. Значних трансформацій нині зазнає регіональна преса, яка до сьогодні має високий рівень довіри читацької аудиторії. Проте регіональним ЗМІ складно конкурувати не лише з Всеукраїнськими виданнями, а й з телебаченням та соціальними мережами.
Головним трендом останніх двох-трьох років стало те, що соціальні мережі почали займати місце засобів масової інформації в якості постачальника новин. І не завжди ці новини правдиві та об’єктивні.
Про основні загрози, зокрема споживання дезінформації та пропаганди з соцмереж, вели мову регіональні журналісти в рамках конференції ”Медіагігієна та критичне мислення. Чи можливо “почистити” інформаційний простір?”.
"Може здатися, що ми казки самі собі розповідаємо"
Павло Казарін
Організатори заходу Український кризовий медіа-центр та Естонський центр східного партнерства запросили до обговорення цієї теми спікера — відомого українського журналіста та публіциста Павла Казаріна.
Павлу 35 років. До окупації він мешкав у Криму. Нині він ведучий телеканалу ICTV та суспільно-політичного ток-шоу ”Зворотний відлік” на суспільному телебаченні UA: Перший. Автор та ведучий проекту “Грані правди” на телеканалі “24”. Оглядач українського бюро ”Радіо „Свобода“. Співпрацює з виданнями ”Крым. Реалии”, “Українська правда”, Liga.net, “Новое время”.
Себе охарактеризував одним реченням: “Я людина, яка намагається шукати відповіді на питання які мене турбують”.
Казарін вважає, що процеси в інформаційному просторі українського суспільства проходять в унісон зі змінами, що відбуваються з усім світом. А ми самі “знаходимося в середині процесу і нагадуємо жабу, у ванні з теплою водою, яка не помічає коливань підвищення та зниження температури».
Інша справа поглянути на всі ці процеси з сторони. Тоді зміни і трансформації зразу впадають в очі. Вони такі разючі, що в їх реальність складно повірити.
До прикладу, Павло Казарін аналізує події в Україні, що відбулися протягом останніх 5-6 років. І зауважує, що драматизм ситуації в тому, що “зміни відбуваються не тільки з нашою країною але і з іншими країнами світу”.
"Ми сьогодні живемо в галактиці Інтернету"
Останні сто років всі медіа виконували роль монопольних посередників між виробниками і споживачами контенту. Тож. якщо людина хотіла сказати щось суспільно важливе, слід було довести, що її точка зору має право на існування. Для цього потрібно було дотримуватися певної процедури: прийти до редакції газети, радіостанції, телеканалу, і пройшовши через інституційний фільтр, який надавав право говорити з аудиторією, довести, що твоя точка зору має право на існування. Нині інтернет народив нову реальність — блогерів — людей, які спілкуються зі своєю аудиторією минаючи журналістів, як посередників. Вони мають свої інтернет-платформи на YouTubе (з мільйонними переглядами), у Facebook і в інших соціальних мережах.
“У Зеленського 8 мільйонів підписників в Instagram. Тому він може дозволити собі, в разі потреби, звернутися напряму до аудиторії. До того ж все це все розтиражують, — зауважує Казарін. — Звертатися до журналістів, як інституційного майданчика, та виходити на прес конференцію немає потреби. В епоху інтернету професія журналіста виявилася в невеликій кризі. Так як немає ніякого сенсу йти через інституційний майданчик до аудиторії (звертатися через редакцію), а можна спілкуватися безпосередньо”.
"На зміну інституційній цензурі приходить цензура добровільна"
Ще про одне явище, яке з’явилося в нашому житті разом з інтернетом розповів Павло Казарін.
“Ми думаємо, що інтернет дасть можливість спілкуватися з усіма, і що зникне цензура. Проте не можна заборонити всі сайти, де можна сказати правду. Тому на зміну інституційній цензурі, яку сповідує держава та політики, приходить цензура добровільна. Тобто, якщо у вас є акаунт у соціальних мережах (наприклад Facebook) і вам подобається пост — ви ставите лайк. З часом соціальна мережа починає індексувати вашу стрічку новин таким чином, що там з'являються лише повідомлення тих людей, з думкою яких ви згодні. Відповідно ті, кого ви не лайкаєте — зникають з вашої стрічки. Таким чином ви опиняєтеся в теплій інформаційній ванні. Вам здається, що всі навколо думають так, як ви. У цьому особливість соціальних мереж — вони занурюють нас в мильну бульбашку однодумців. Нам здається, що ми — норма для всієї країни. А потім дивимося на підсумки виборів і з подивом для себе виявляємо, що ми — меншість, або несподівана більшість. Так соціальні мережі впливають (спотворюють) реальність”.
Журналіст навів приклад такої “мильної бульбашки однодумців” на прикладі споживачів інформаційного продукту, одні з яких дивляться відео-блоги Анатолія Шарія, а інші — Андрія Полтави.
“У них дві різні України, які ніколи не перетинаються. Це небезпечно”, — говорить Павло Казарін, і додає. — Завдання класичних медіа — пояснювати країні країну. Жителям Херсона — реальність Чернівців. Жителям Чернівців — реальність Ужгорода, Харкова. Для того, щоб ніхто не зміг Україну Україною лякати”.
Спікер стверджує, що нині важливі класичні медіа та журналістика, які працюють за стандартами. Вони не занурюють свого читача в мильну бульбашку і теплу ванну в якій йому комфортно, а намагаються описати картинку буття в усьому її різноманітті.
"Ми сьогодні живемо всередині нової реальності до якої ми не готові"
А це все тому, що інтернет нам подарував величезну кількість чинників з якими ми не знаємо як бути.
На думку Казаріна інтернет дозволив фрікам і божевільним знаходити один одного, об'єднуватися та з'ясувати, що їх не 5 чоловік на місто, а 300 тисяч на країну.
“А якщо 300 тисяч вірять в якусь єресь, то рано чи пізно з'явиться політик, який почне цю аудиторію “окучувати”, щоб заручитися їх голосами на виборах. Це нова реальність з якою незрозуміло щось робити”, — додає журналіст.
З появою інтернету зросла конкуренція на інформаційному ринку. І виявилося, що найпростіший спосіб продавати інформацію аудиторії — це торгувати страхами і неврозами. Торгувати чорнухою в медіа і блогерських платформах стало нормою. Чим більше новину читають тим більше кліків. Відповідно більше охоплення та монетизація. У підсумку — гонка за емоціями, за торгівлею неврозами і страхами. Люди по всьому світу думають про реальність набагато гірше, ніж вона є насправді.
“Якщо дивитися на реальність оточуючого нас світу, то ми живемо в найбільш благополучному світі за всю історію існування людської цивілізації”, — говорить Павло Казарін.
Він стверджує, що за останніх два століття людство виграло три головних війни, які вело протягом всієї історії розвитку людської цивілізації: війну з епідеміями, війну з голодом, війну з війнами.
“Давайте замислимося: ми перемогли епідемії, голод, війни… Звичайно, все відносно. Але пандемія чуми, яка розпочалась близько 1346 року і охопила Азію, Європу та Північну Африку, за два десятиліття знищила більше 70 мільйонів людей. А від ніби найстрашнішої хвороби Ебола в 21-му столітті померло 13 тисяч людей. Щодо голоду. У 2012-му році від голоду на планеті загинув один мільйон людей, а від переїдання — три мільйони. Сьогодні цукор вбиває ефективніше ніж кулі, — додає журналіст. — До прикладу, в 2016 році в усіх країнах, включно з Сирією, під час війни і злочинних діянь загинуло 620 тисяч чоловік, тоді як від діабету — півтора мільйона осіб. Від тероризму в усьому світі загинуло за рік 8 тисяч людей, а в Україні внаслідок ДТП — в 3 рази більше”.
Та попри все це, на думку Павла Казаріна, якщо в наш світ перенести нашого прапрапрадіда, він би вирішив, що так виглядає рай і золотий вік. Та це до тих пір, поки він не включить телевізор. Бо як тільки його ввімкне дізнається, що світ на межі глобальної катастрофи і все котиться до прірви. Люди думають про реальність набагато гірше, ніж є насправді. І що ми ніколи не жили так сито і благополучно, як сьогодні. Проте ми переконані в зворотному.
"Міняти уявлення людей про реальність набагато простіше, ніж змінювати реальність"
Віднедавна інформація почала розповсюджуватися по новим хаотичним правилам. І це теж виклик перед журналістами який потрібно мати на увазі. Медіа втратили монополію на посередництво та поширення інформації та ще й страждають від низки проблем, зокрема, пов’язаних з фінансуванням. В залежності від джерела фінансування всі українські медіа можна поділити на групи:
— медіа, які фінансуються з бюджету (їх залишилося дуже мало).
— медіа, які фінансуються за рахунок європейських донорів (також не значна частина),
— медіа, які фінансуються з Росії безпосередньо або опосередковано,
— українські олігархічні медіа (переважно це телеканали, які дивляться 73% населення).
Між реальністю і уявою людей про реальність є проміжок. І в цей проміжок забивають клини. Причому це роблять як люди, які заробляють на цьому, так і ті, хто переслідує великі політичні завдання — окремі держави, як то КНДР, Китай Росія, які хочуть змінити світ як їм вигідно. І тут журналістика виявляється на вістрі за здоровий глузд. Адже міняти уявлення людей про реальність набагато простіше, ніж міняти реальність зазначає Павло Казарін.
“Умовно кажучи, створення одного телеканалу (який промиватиме мізки), коштує дешевше, ніж танковий батальйон (це лише 3 танка). Тобто боротися за те, як люди думають про реальність це простіше ніж цю реальність прасувати танковими гусеницями. І тому якщо ми говоримо про інформаційні війни — це не випадково. Ці інформаційні війни за уяву людей про реальність ведуться і в нашій країні. А професія журналіста стала заручницею нашої історії: простіше змінювати те, що люди думають про навколишню дійсність, ніж вкладатися в зміни в реальному житті. Ми опинилися в невигідних умовах. Але дезертирувати з поля бою нам було б не дуже морально, — резюмує Павло Казарін. — Протягом всього 20-го століття світ жив під гаслами революції, його сенс: сьогодні — це недосконале завтра. І для того, щоб нам добре жити треба рухатися в світле майбутнє. В якийсь момент люди втомилися від змін. На зміну порядку революції прийшла повістка контрреволюції. Сьогодні — це зіпсоване вчора. У війні за здоровий глузд битися цікаво. Не знаю з якими шансами на перемогу, але цікаво”.
Опитування: з яким з тверджень Павла Казаріна ви погоджуєтеся або підтримуєте
Матеріал створено за підтримки Українського кризового медіа-центру https://uacrisis.org/ru/about (Ukraine Crisis Media Centre) та Естонського центру східного партнерства https://eceap.eu/ru/ (Estonian Center of Eastern Partnership)
