Історія життя цієї жінки, така, що хоч багатосерійний серіал знімай. Народилася вона, кримська гречанка за національністю, в одному з селищ Китлимського району Свердловської області. Мама назвала доньку на честь улюбленої літературної героїні королеви Марго — Маргаритою. В 1956 році, після того, як маму Марго амністували, родина переїхала в Мелітополь, бо в Крим дорога репресованим була закрита. Та все своє свідоме життя Маргарита Христофоріді (в заміжжі Колесник) прожила в Нижніх Торгаях. І кращого життя, ніж в селі просто не уявляє
Думала їду в місто назавжди…
Розкриємо секрет, як в Нижніх Торгаях останні кілька років визначають прихід весни.
— О! Костянтинівна вже приїхала. Значить тепло буде. Можна птицю брати і город садити, — кажуть місцеві господині.
Хто ж ця жінка, яка стала “провісником весни” для нижньоторгаївців? Чому вона, як тільки стане на погоду приїздить в село. І куди вона повертається зимувати?
Маргарита Костянтинівна Колесник — вчителька-пенсіонерка. 26 років вона вчила нижньоторгаївських школярів. Після того, як вийшла на заслужений відпочинок, доньки робили спроби переманити її жити в місто.
— Спочатку думала, що їду на зовсім. Тож продала будинок і перебралася в Херсон, — розповідає колишня вчителька. — Доньки Ольга і Євгенія вже давно заміжні і живуть у обласному центрі. У них є власне житло і вони обидві хочуть щоб я жила з ними. Однак після сільського насиченого життя в місті я нудьгую. Особливо тоскно влітку. На думку спадає скільки б всього зробила: і город посадила, і птицю та поросятко викормила.
Тож Маргарита Костянтинівна, маючи рішучий характер, повернулася в Нижні Торгаї. Донькам звісно ж зосталося лише це рішення підтримати.
— Запропонувала дівчатам компромісний варіант. Сказала, що в село перебиратимусь лише на літній період, а зимуватиму в місті, — ділиться колишня вчителька. — Так як свій дім в Нижніх Торгаях я продала, то придбала тут невелику мазанку неподалік від центру села. До речі, зараз в Нижніх Торгаях можна житло купити доволі дешево. Стареньку хатину навіть за 5 тисяч гривень, зі зручностями — від 20 тисяч гривень.
Плюси сільського життя
Чому повернулася в Нижні Торгаї Маргарита Костянтинівна пояснює оперуючи низкою фактів. Як колишній вчитель математики викладає все послідовно, зважуючи плюси та мінуси.
— По-перше, — тут вигідне автобусне і автомобільне сполучення. Адже Нижні Торгаї розташовані на трасі Одеса — Мелітополь — Новоазовськ. До найближчих міст — Мелітополя, Каховки, Нової Каховки, а також Херсона можна добратися без проблем. По-друге, — дешеве житло. По-третє, — розвинена інфраструктура.
Пенсіонерка зауважує, що вже років зо два в Нижні Торгаї активно переселяються мешканці з сусідніх сіл Іванівського району — Трохимівки, Дмитрівки та Захарівки. І це переважно молоді сім'ї.
— Думаю, що вони побачили і оцінили переваги, які є в Нижніх Торгаях порівняно з іншими селами, — зауважує Маргарита Костянтинівна. — Тут є загальноосвітня школа, дитсадок, Будинок культури, дві бібліотеки — сільська і шкільна, лікарська амбулаторія, 2 спортивних зали, тренажерний зал, баня з сауною, кілька магазинів, 3 кафе, церква, мечеть, поштове відділення, СТО, бензозаправка, сількомунгосп та сільська рада. Працює кілька потужних фермерських господарств. Село асфальтоване.
Нижньоторгаївська школа
До речі, спорт у Нижніх Торгаях на високому рівні. Місцева футбольна команда “Хлібороб” багаторазовий переможець обласних змагань з футболу. А команди з мас-рестлінгу та пауерліфтингу неодноразово виборювали нагороди високого ґатунку на Всеукраїнських змаганнях.
Колишня вчителька розповіла, що охочі діти з Нижніх Торгаїв вчаться в Нижньосірогозькій школі естетичного виховання. Адже до районного центру рукою подати — лише 9 кілометрів асфальтованою дорогою. Тож до всіх районних установ можна добратися без проблем.
— Дивуюся, чому молодь їде в місто, адже можливостей для відпочинку, дозвілля, навчання та розвитку в Нижніх Торгаях чимало, — зауважує Маргарита Костянтинівна. — Жити тут комфортно і безпечно. Село ошатне, благоустроєне. Навіть водойма є, де можна порибалити — Сергіївська балка. Жителі Сірогозщини, які потерпають від безводдя, оцінять цей фактор. А добровільне громадське формування “Витязь” забезпечує охорону громадського порядку.
Вулиця Центральна
Не все в селі так ідеально, як здається на перший погляд
А чи є мінуси у сільського життя? Звісно що так! Не все так ідеально, як здається на перший погляд.
— Зимувати я змушена в місті, — продовжує розповідати Маргарита Костянтинівна. — Бо треба купити хоча б дві тонни вугілля та дрова. А це влетить у копієчку. Орієнтовно треба 15 тисяч. Воду за графіком подають — пару годин вранці та ввечері. Але це не так вже й страшно. Головне, що вона є! Базар лише один раз на тиждень — у п’ятницю. Тож якщо хочеш щось купити, то треба йти в магазин, або чекати п'ятниці. А в магазині ж не поторгуєшся так, як на базарі! А для пенсіонерів важливо зекономити хоч б кілька гривень на покупках. До того ж ціни у нижньоторгаївських магазинах вищі, ніж у Херсоні. Накрутка за доставку — так пояснюють власники магазинів.
Серед недоліків сільського життя ще й те, що немає спеціалізованих підприємств, або майстерень, які б надавали послугу населенню.
— Треба нарубати дров — став могорич. Поправити телевізійну антену — готуй випити і закусити. Город зорати — давай пляшку. Звісно, що я перебільшую, — зауважує пенсіонерка. — Адже останнім часом “рідка” валюта вже не конвертується. Всі хочуть отримувати розрахунок у гривневому еквіваленті. Та й людей, до яких можна звернутися з проханням про допомогу по господарству, вже й не знайдеш — виїхали хто в місто, а хто за кордон. Навіть у зв’язку з карантином мало хто повернувся. Дожилися! Коров пасти нікому! Знайома, яка тримає корівку, розповідає, що пастухам за день роботи треба 600 гривень платити. А якщо грошей немає — паси сам. А якщо сил немає? То що тоді робити?
Костянтинівна так переймається цим питанням, бо сама ще не так давно корову тримала. Тож знає скільки потрібно витратити на те, щоб рогату годувальницю утримувати.
— Я ж “дама городская”, — сміючись зауважує колишня вчителька. — До сільського життя призвичаїлась поступово. Премудрості господарювання опановувала роками. Приїхали в Нижні Торгаї слідом за чоловіком. Він після закінчення Мелітопольського сільськогосподарського інституту отримав сюди направлення на роботу. А так як ми обоє закінчили факультет електрифікації сільського господарства за спеціальністю інженери-електрики, мені в радгоспі “Хлібороб” сказали: “Вибачте! Але два інженера нам в господарстві не потрібні”.
Тож Маргариті Костянтинівні нічого не залишилося робити, як влаштуватися в Нижньоторгаївську середню школу. Саме потрібен був вчитель математики і фізики.
— Погодилася! Думала, якщо знаю математику, то зможу в школі без проблем працювати. Та, як показало життя, без основ педагогіки та психології це доволі складно, — розповідає далі Маргарита Костянтинівна. — До того ж сільська школа має свою специфіку. Тут вчитель має бути універсалом і викладати кілька предметів. Мені, наприклад, доводилося заміняти вчительку німецької мови Віру Іванівну Протасову, бо я в школі та інституті вивчала німецьку. Саме Віра Іванівна порадила мені вступити на заочні республіканські курси іноземних мов в Києві. Так я стала дипломованим викладачем німецької мови.
Маргарита Костянтинівна згадуючи, як починала молода сім'я налагоджувати свій побут в селі, розповідає про все жартома, з посмішкою. Хоча це життя легким назвати не можна. Їй, молодій жінці, з двома маленькими дітками, та постійно зайнятим на виробництві чоловіком, який ще й тяжко захворів, доводилося самотужки тягнути на собі весь віз побутових проблем. Та й на роботі в школі вона ніколи не пасла задніх.
— Всьому навчилася, все вмію робити — і корову доїти, і сіно косити, і навоз кидати, і город сапати, — зауважує Маргарита Костянтинівна. — Я отримую задоволення від сільського життя і роботи на свіжому повітрі. Могла кілька разів повернутися до міського життя. Але зрозуміла, що місто для мене — це тісна клітка. В селі для мене все зрозуміле, просте і рідне. Тут вільно дихається і живеться. Тут отримую енергетичну підзарядку. За одним жалкую, що мої діти та онуки не хочуть жити в селі.
