Максим Немикін навчається в 10Б класі Нижньосірогозької загальноосвітньої школи і вміє гарно фотографувати. Особливо вдало і реалістично в нього виходять портрети. Найцікавіше те, що всі ази фотомистецтва юнак освоює сам. Сюжет для фото обирає інтуїтивно, за натхненням.
ЗАОЧНЕ ЗНАЙОМСТВО
На цього енергійного і активного хлопчину просто неможливо було не звернути увагу. Наше перше знайомство відбулося на спортивному майданчику. Як журналісту мені частенько доводилося писати репортажі зі шкільних і районних змагань. В об’єктив фотоапарата протягом останніх двох років все частіше і частіше потрапляв один з учнів Нижньосірогозької школи. Поцікавилася хто: сказали Макс Немикін (так до нього зазвичай звертаються друзі та знайомі).
Ось на фото районна легкоатлетична естафета. Розминка. Забіг. Максим Немикін — серед переможців змагань.
Під час проведення Всеукраїнського “Відкритого уроку” Макс серед помічників тренера.
На турнірі з футзалу (міні-футболу) пам’яті воїна-афганця Юрія Бугаєнка капітан команди Нижньосірогозької ДЮСШ Немикін разом з гравцями своєї команди достойно протистоїть іменитим і досвідченим суперникам – команді “Тарпан” (смт Нижні Сірогози).
Підведення підсумків спортивних досягнень Сірогозщини за 2018 рік. Церемонія нагородження. В кадрі з поміж інших спортсменів Максим Немикін.
Наступна зустріч була дещо несподіваною. На благодійному заході до Дня Святого Миколая для дітей-сиріт, дітей з багатодітних сімей та учнів молодших класів Нижньосірогозької школи Максим в числі аматорів, які підготували для дітей святкову виставу.
А на конкурсі дитячої та юнацької художньої творчості “Таврійський барвограй” Макс Немикін увійшов у число переможців, виконавши композицію у стилі індустріальної перкусії — бітбокс. Для тих, “хто не в тємі”, пояснюю: бітбокс — це мистецтво створення музики з використанням тільки рота, губ, язика і голоса.
Хлопець бере участь у патріотичних заходах. В травні пройшов районний етап фестивалю “Джура”. Команда “Таврос”, у складі якої був і Максим, посіла перше місце.
А за кілька днів після проведення “Джури” Максим уже на обласних змаганнях з “Козацького гарту”.
І до всього цього хлопець гарно вчиться і встигає займатися фотографією. Віднедавна фотоапарат став невід'ємною частиною його життя. Для Макса фотографія стала справжнім хобі. Навіть на вулицю юнак не виходить без фотика. Кожна прогулянка перетворюється для нього в пошук унікальних кадрів для зйомки.
ЩОДЕННИК ФОТОГРАФА
Максим стверджує, що фотографія — це щоденник, у якому пишеться історія життя в людях, подіях, настроях, поглядах на те, що відбувається.
Перегорнемо разом з Максом кілька сторінок цього “щоденника” і почитаємо його коментарі щодо відзнятих ним фото.
— Під час зйомки я намагаюся зрозуміти, відобразити, відчути всі складні емоції, які люди відчувають в різні моменти їхнього життя.
Фотографія — це хороше хобі. Займаючись фотографією, можна відкрити для себе абсолютно нові грані життя. Спіймати невловимий помах крил метелика або грізну блискавку, відобразити ніжний погляд мами — заради цього варто фотографувати.
Навіть бокал з прозорою водою, в який кинули гральний кубик, на різному тлі та при різному освітленні сприймається абсолютно по-різному.
А куля, яка потрапила в стакан з водою, підсвіченому ліхтариком і LED-стрічкою — взагалі схожа на ракету в космосі чи батискаф в океанічній безодні (сміючись розповідає Макс).
Особливе місце в моїх фотографіях займають діти. За ними настільки цікаво спостерігати, що так і хочеться закарбувати їх на своїх фотографіях. Діти не вміють приховувати своїх емоцій і вони настільки природні, що почуття перебувають на грані. Тому якщо випадає нагода спілкування з малечею я обов'язково беру в руки фотоапарат аби встигнути зловити найцікавіші моменти.
Що для мене фотографія? Мені здається, що це мова, на якій можна спілкуватися. Зрозуміла всім, доступна всім. З їх допомогою я намагаюся передати ті емоції, які відчуваю сам.
Наприклад, новорічні святкові емоції об’єктив мого фотоапарата запам’ятав ось такими.
А емоції виникають буквально від усього побаченого. І багато моментів дуже хочеться залишити в своїй пам'яті. Ось тут і виручає фотоапарат. Мені пощастило в тому. Адже звичайна автіка, або дорожній знак можуть бути об’єктом фотографування. До речі, не менш цікавим є і процес обробки фото. Це справжній майданчик для експериментів: висвітлити, затемнити, розмити, змінити фон або глибину кольору та інше. Ось подивіться на ці фото з автівкою: одне я опрацював, друге — без коригування і змін.
Люблю спостерігати за природою. Існує дуже гарне висловлювання Ансель Адамса: “Не кожен вірить живопису, але кожен вірить фотографії”.
На думку деяких, фотограф — це ледачий або невдалий художник. Я з цим абсолютно не згоден. Без творчих здібностей та вміння бачити прекрасне в буденних речах неможливо стати профі.
Фотографи повинні бути терплячими з одного боку, і володіти швидкою реакцією, з іншого. Наприклад, фотополювання може тривати кілька годин. Часом, щоб відобразити цікаву позу тварини, рідкісного птаха або комаха необхідно нерухомо лежати або сидіти в незручній позі де-небудь в болоті або сидіти на дереві. Такі очікування обов'язково будуть винагороджені неповторними знімками! Проте я надаю перевагу портретній і репортажній зйомці. У мене є навіть улюблені моделі. Це Олена Артюх і Злата Шутак.
З Оленою працювати дуже легко і комфортно.
Вона поводиться в кадрі природно, розуміє, чого від неї очікує фотограф, щоб кадр був вдалим.
З маленькою Златою Шутак зовсім інша ситуація — ми з нею просто граємося. Вона — принцеса, а я її вірний паж, який виконує всі забаганки: в пісочницю ліпити пасочки — значить в пісочницю, в хованки грати — значить граємося, бігати наввипередки — без проблем! А в процесі гри я її фотографую.
ХТО ПОТРАПЛЯЄ В ОБ'ЄКТИВ ФОТОГРАФА
— Раніше я фотографував “мильницею” і на телефон, — ділиться Максим Немикін. — Віднедавна орендую за гроші “серйозну” камеру. Адже одна справа любительські фото, інше — професійна фотозйомка. Охочих отримати якісні фото чимало. До того ж, нині попит на якісні та професійні фотознімки зростає”.
А ще Макс розповідає, що послугами фотографа користуються не лише дівчата, а й хлопці. І дуже радіють з того, що в Нижніх Сірогозах можна зробити професійну фотосесію.
— Спочатку я фотографував друзів і однокласників, — розповідає Максим. — Потім до мене почала звертатися молодь. Вже маю досвід і в фотографуванні весільних церемоній. Моя робота людям подобається. Та і я отримую чимале задоволення від того, що роблю”.
Хлопець розповідає, що постійно вчиться і удосконалює свою техніку фотозйомки, експериментує і шукає щось новеньке.
— Для любителів фотографування видано чимало книг з цієї тематики. Також з'явилося безліч сайтів присвячених фотографії, — зауважує Максим. — На сайтах фотографи-любителі викладають свої роботи, обмінюються досвідом фотозйомок, коментують роботи один одного. Тут можна почути на свою адресу, як похвалу, так і критику. Остання, як правило, дає здоровий стимул зростати в своєму захопленні далі — фотографувати більше і краще, знаходити унікальні сюжети”.
Максим Немикін впевнений, що не важливо, в якому віці ви почав фотографувати, головне, щоб до цієї справи залишався живий інтерес, а унікальні сюжети завжди знайдуться.
Фото Віта Копенко, Макс Немикін
