Нижньосірогозький краєзнавець Юрій Безух зібрав документальні свідчення про голод 1932-1933 років в Нижньосірогозькому та Іванівському районах сучасної Херсонської області, які в 30-ті роки входили до складу Дніпропетровської області
“Хліб від землі, а голод від людей”. Так писав Максиміліан Волошин. Він був свідком, як до Феодосійського порту підходили американські пароплави з гуманітарною допомогою для голодуючих від АРА (від редакції: Американська адміністрація допомоги (АРА) — з англійської American Relief Administration, ARA).
Про це він згадує в листі до матері від 2 березня 1922 року, а ось 25 березня пише: “Американцы привозят кукурузу через Крым и еще ни одного пуда официально здесь не оставили”.
Кукурудзу перевантажували на поїзди й відправляли в Поволжя. Тоді більшовики визнали факт голоду на Волзі, а ось про голод на Дніпрі, Кубані, в Таврії вони мовчали. Коли потяги з продуктами йшли з Феодосії через Джанкой, станції Риково та Мелітополь, — в Таврії від голоду помирали десятки тисяч людей. Лише в Криму, на той час з населенням 800 тисяч, від голоду померло більше 90 тисяч людей. Додайте ще сто тисяч розстріляних гімназистів та інтелігенції в 1921 році.
А ось документальні свідчення щодо голоду 1932-1933 років в Нижньосірогозькому районі, до складу якого певний час входив і нині сусідній Іванівський район. В інформаційному зведенні від 10 жовтня 1930 року по Іванівському району повідомлялося, що в Домузлянській сільраді комісія, в пошуках хліба в селян, “ходячи по хатах… під час трусу відкриває та обшукує сундуки і ящики, чим зчинила на місці трусу крик з боку селян… В соломі відкрито схований хліб, до 500 пудів ячменю, який колгоспники сховали, щоб не здати державі”.
У переписці Нижньосірогозького райкому партії зазначається, що хліб заготовлюється “методом вилучення, при цьому буквально в кількості 10-20 кг, у кращому випадку 2-3 пуди”.
В документах зафіксовані висловлювання колгоспників. Так, житель села Великої Олександрівки цього ж району говорив своїм односельчанам: “Забирають хліб у всіх однаково. Куркулів розкуркулили, в одноосібників все забрали, тепер починають забирати в колгоспників…”. А жінки заявляли: “Хліба не дамо!”.
В колгоспах “Червоний степ” та ім. Петровського колгоспники виступили із заявами: “У нас забирають до останнього шматочка хліба, далі нам залишатися немає чого, потрібно залишати колгоспи і їхати, куди очі дивляться… далі терпіти не можна…”.
Колгоспники тікали з сіл у міста, хоча здійснити ці втечі було дуже важко, оскільки паспортна система, введена в кінці 1932 року, закріпачила їх, прикріпивши насильно до місця голодного проживання.
Восени 1932 року хлібозаготівлі в Дніпропетровській області (від автора: на той час Нижньосірогозький район входив до складу Дніпропетровської області), виконали лише на 41%.
10 січня 1932 року в с. Благодатне Нижньосірогозького району колгоспники сільгоспартілі “Победа”, обговорюючи питання про хлібозаготівлю, говорили: “…Що з нами хочуть зробити? Адже від нас останній хліб забирають, і ми залишимося у становищі 1921 року і будемо помирати з голоду». Це були пророчі слова. Колгоспник 60-ти років із села Петровка: «Я працюю в колгоспі близько трьох років, за цей час і сорочки не заробив, і шматка хліба не маю… наш хліб вивозять…”. А жінки-біднячки заявляли: “Ми не допустимо до того, щоб голодувати як у 1922 році, а візьмемо ломаки й підемо розбивати комори зсиппунктів у Верхніх Торгаях”.
Документи передають нам біль людський, хліборобський.
“Як тепер жити, — говорили селяни Нижньосірогозького району, — людей і худобу нічим кормити, а працювати змушують. Що вони з нас вимагають хліб? Що, вони його нам давали?”. “Що ми будемо здавати (хлібозаготівлі), якщо в нас хліба немає, а хай лише попробують прийти до мене самі хліб брати, то без голови підуть із двору”.
Лист секретаря партійного осередку с. Агаймани Афанасьєва до Нижньосірогозького райкому партії. Березень 1933 року.
“Сообщаю я, Афанасьев, секретарь партийной ячейки. Тов. Валов, положение вещей в селе Агайманы в очень плохом состоянии. Каждый день мрут люди. Больше всего мрет индивидуальный сектор. За последние дни, т. е. сегодня, 6 марта – 9 человек умерло. И очень, очень много пухлых детей. Поели всех собак, кошек. Тов. Валов, не посчитайте меня трусом и опортунистом. Я вам должен информировать положение вещей.
06.03.1933”.
На пленумі Нижньосірогозького райкому КП(б)У 12 лютого 1933 року мова йшла про те, що Олександрівська сільрада виконала план хлібозаготівель на 29%. У колгоспах “Широке поле”, “Правда”, “Трудовик” розповсюджуються чутки про голод, село налаштоване проти політики партії, треба зламати опір куркульської частини села і знайти хліб в ямах. У “Широкому полі” “куркульство на підкріплення своєї агітації з’їло здохлу коняку”. У колгоспі “Земельний труд” у тих, кого вважали активістами, відкрили ями з хлібом. Район винен державі 13500 тонн хліба. На пленумі сказано: “Хліб у нас є, мати надію на допомогу від держави – це помилка, його треба знайти в ямах”. І там же: “Ми винні в невиконанні втроє заниженого нам плану хлібозаготівель. Ми дали можливість куркулеві сховати хліб в ямах”.
Тоді як куркулі вже були вислані з району, забирали хліб у колгоспників і одноосібників. У Трохимівці знайшли яму на 120 пудів, у Верхніх Сірогозах 11 лютого знайшли яму, в якій виявлено 29 пудів хліба.
У березні 1933 року у зведеннях Дніпропетровського обласного державного політичного управління (ДПУ) зазначалося: “У Нижньосірогозькому районі голодує 73 сім’ї, опухлих — 295, померлих — 46”.
А в цей час біля причалу Херсонського елеватора швартувалися іноземні пароплави, на які грузили пшеницю на експорт.
