Змія — найдавніший міфологічний персонаж. За нею ґрунтовно закріпився прикметник “мудра”. Їй приписують чудову інтуїцію і мало не інтелект, мабуть тому й відзначають щороку 16 липня Міжнародний день змії. Про це та багато інших цікавих фактів із життя холоднокровних мешканців сірогозьких степів та водойм розповідає нижньосірогозький краєзнавець Юрій Безух.
Бридкі, слизькі і холодні “сусіди”
Якщо спитати звичайну людину, чи любить вона змій, ми навряд отримаємо ствердну відповідь. Дійсно, вони такі бридкі, слизькі, холодні. Бр-р-р. За ними закріпилася ще одна давня назва — гади. Саме так пересічні громадяни, а ще не так давно й сановиті вчені, називали плазунів.
У нас, людей, як і в багатьох інших ссавців, сидить природний страх перед плазунами. А страх — це погано, це невідомість, неадекватність. Давайте ж спробуємо познайомитися з цими представниками нашої фауни поближче. І, можливо, ми хоч і не полюбимо цих створінь, зате перестанемо їх боятися, навчимося поважати й визнаємо їхнє право на існування.
Слово “гадюка”, “гадина”, “змія” давно стали узагальненнями зла, підступності, взагалі чогось негативного, шкідливого. І нищать люди плазунів, ще й посилаючись на релігійні перекази про відпущення гріхів.
У Леоніда Андрєєва є навіть оповідання, що колись усі змії були неотруйними, але люди їх все одно нищили, й тоді вони змушені були обзавестися отрутою. Насправді змії, що зустрічаються на Сірогозщині, особливо степова гадюка та жовточеревий полоз, полюють виключно на гризунів та комах — запеклих шкідників сільського господарства. Про їх “агресивність” та отруйність поговоримо трохи пізніше.
Колись у мезозойську еру плазуни неподільно панували на суші, морі й повітрі. І, мабуть, вважали себе «вінцем природи». Та з часом вони здрібніли й вимерли.
З чотирьох родів плазунів зараз ми детально поговоримо про змій.
Як звали їх спочатку наші предки-слов’яни, ми не знаємо. Древні високо цінували слово і вважали, якщо назвати якусь небезпечну тварину, то вона обов’язково з’явиться. Отож доводилося звати вовка сірком або сіроманцем, лося — сохатим. А початкову назву ведмедя “арктос” забули, залишилося прізвисько. До сьогодні вчені сперечаються, з яким таким “лютим звіром” бився Володимир Мономах.
Така ж доля спіткала й плазунів. Слово “змій” виникло від старослов’янського “земь” — земля. Тобто це ті, що повзають по землі, але їхнє справжнє ім’я краще не називати.
Гадюки — реальна небезпека в степу
Реальну небезпеку із усіх гадів, що мешкають на території України, становить лише гадюка. Найбільш розповсюджена та небезпечна гадюка звичайна.
Гадюка звичайна
На території Херсонської області вона зустрічається лише в північній частині, в плавнях поблизу річок.
В нашій степовій зоні (на Сірогозщині) трапляється гадюка степова. Як раніше, — а про це відомо з розповідей старожилів, — так і зараз в наших краях вона зустрічається дуже рідко.
Гадюка степова
Степова гадюка веде нічний спосіб життя, але активна лише в першу половину ночі, коли земля тепла. Вона полює переважно на комах, особливо коників та сарану, зрідка на дрібних гризунів. Може, звичайно, поживитися й пташенятами на гнізді чи прихопити якусь молоденьку недосвідчену мишку. Вдень, особливо після вдалого полювання, гадюка любить поніжитись на сонечку на відкритому місці. Хоча вона дуже обережна, адже ворогів у змій чимало. Це й орел-змієїд, й інші хижі птахи.
До речі, змієїда ми зустрічали в районі Дурної балки, скоріше за все на перельоті. Полюють на змій вовки, лисиці, борсуки. У останніх товсте сало, яке важко прокусити, до того ж на них взагалі зміїна отрута практично не діє. Може “прищучити” гадюку й їжак, і це доведено наукою.
Степова гадюка невелика (25–55 см), світло-сірого кольору, на спині, як і в звичайної, ромбовидні плями або зигзагоподібний малюнок — каїнова відмітка. Трапляються й сірі, коричневаті й майже чорні особини, в яких малюнок не дуже видно. Але є загальні ознаки отруйних змій, які дають змогу зорієнтуватися й не впадати в паніку.
По-перше, отруйні змії короткі. Про розмір степової ми вже говорили, максимальна довжина звичайної становить один метр.
Друга ознака – гадюки товстенькі, в них можна виділити шию, тулуб і хвіст. Полози і вужі приблизно однакової товщини, потроху стоншуються до хвоста. Певною мірою вони схожі на величезних дощових черв’яків. Про гадюку так не скажеш.
Третя ознака гадюки — досить широка трикутна голова й, відповідно, наявність шиї. Бічні краї морди загострені і підняті над її центральною частиною. Голова округло-трикутної форми з притупленим носовим кінцем й вираженими скроневими кутами де й міститься пара великих отруйних залоз. Очі невеликі, з вертикальною зіницею та «гіпнотичним» немигаючим поглядом. Змії не мають повік. Голова віддалена від тулуба вираженим шийним перехватом. Тіло коротке, товсте, плескате, до заднього відділу воно різко звужується й переходить у тупий хвіст.
Це досить флегматична та повільна змія.
На острові Хортиця ми хвилин 10 фотографували “сімейку” близько 10 гадюк, поки вони врешті-решт не розповзлися по норах. Гадюки робили удавані випади, але активної агресії не проявляли.
Звичайна гадюка при першій же небезпеці, наприклад, наближенні людини, ховається в кущі, корені дерев, нори або каміння. У степової гадюки такої можливості немає. Тому реакція на небезпеку у неї така, як майже у всіх степовиків: затаїтись, припасти до землі, завмерти. Ось чому побачити степову гадюку складніше, ніж звичайну. А з іншого боку, на степову легше й наступити. Правда, щоб отримати укус, треба розгулювати степом у шортах та в’єтнамках.
Штани навипуск та шкіряне взуття гадюка навряд чи прокусить.
У неї пара порожистих, всередині отруйних зубів. Ці ікла в звичайному стані складені назад і закриті плівкою. Лише під час нападу гадюка відкриває пащу на 180 градусів, тоді ікла виходять, змія наносить ним удар, при цьому скорочуються сильні м’язи навколо отруйних залоз, і отрута глибоко вприскується в рану.
Укус степової гадюки досить неприємний, але не смертельно небезпечний для дорослої здорової людини.
Укус степової гадюки
На місці виникає різкий біль. Укушена кінцівка починає набрякати. Далі з’являються загальні ознаки отруєння: слабкість, запаморочення, підвищення температури, нудота, блювота, знижується артеріальний тиск. Трагічний кінець не виключено для дітей, старих, ослаблених та схильних до алергічних реакцій людей. В Херсонській області випадків смерті людей від укусу гадюки не зафіксовано.
Невідкладна допомога при укусах змій
Що ж робити, щоб нещастя не сталося? По-перше, не лазити де не треба, не пхати руки, ноги, а тим паче носа в кущі, зарослі та інше. Степ — не пляж, отож одягніть шкіряне взуття й штани навипуск. Зуби в гадюки короткі, й таку одежу вона не прокусить, а стрибати змія не вміє. Сама ніколи не нападає, лише захищається. Просто треба бути уважним. Якщо ж вас все-таки укусила якась змія, варто спробувати розібратися, отруйна вона чи ні. Цю пораду нелегко виконати, але паніка ніколи до добра не доводить. Про загальний вигляд дивись вище.
Місце укусу неотруйного плазуна має вигляд парної подряпини від зубів. У отруйних змій ці подряпини мають слід двох ланцюжків, попереду яких дві глибші ямки — слід отруйних зубів.
Укус гадюки має слід двох ланцюжків
Кров з місця укусу треба відсмоктати ротом, але при умові, що у вас не кровоточать ясна й немає подряпин у роті. Кров з отрутою треба обов’язково спльовувати. Якщо вам “пощастило” і змія укусила вас поруч з будинком чи дачею, кров легко відсмоктати медичними банками або звичайними склянками, стаканами.
Хворого необхідно напоїти гарячим чаєм і викликати швидку допомогу.
Якщо вкусила гадюка – звертайтеся до медичного закладу
Немає жодної необхідності припікати місце укусу: він глибокий, і ви лише травмуєте себе ще й опіком. Перев’язувати постраждалу кінцівку взагалі немає ніякого сенсу, отрута все одно потрапить в кров. Лише коли вам треба виграти годину-другу, щоб добігти до людей, тоді варто це зробити.
Важливо пам’ятати — при будь-якому отруєнні категорично заборонено приймати алкоголь. Спиртне прискорює засвоєння отрути в кров, підсилює її токсичну дію, викликає параліч судин, що може призвести до шоку. Крім того, робить поведінку постраждалого неадекватною.
Вужи — “без вини винні”
Вуж звичайний
Полишимо багатостраждальну гадюку та поговоримо про “без вини винних”. Почнемо з “добрих” вужів. Їх у нас на Сірогощині, як і взагалі на Херсонщині, два види: звичайний та водяний. Обидва вужі – водні тварини. Масово з’явилися вони в наших краях після появи дніпровської води в балці Великі Сірогози. Звичайному вужу потрібна не стільки вода, скільки волога. А ось водяний живе й полює лише у воді. Тільки на ніч він виповзає на берег, щоб переночувати під найближчим корчем. Обидва вужі — чудові плавці та нирці. Можуть триматися під водою цілу годину. Швидко плавають. На землі не такі швидкі. Степова гадюка воду не любить. Плавати вміє, але негайно пливе до берега.
Звичайному вужу пощастило. Природа нагородила його жовтими або червоними “вушками”. Можливо, від цього й назва “вуж”. До того ж вони дещо тонші, але довші за гадюку.
Вуж водяний
Водяного вужа відрізнити від гадюки важче. Колір найрізноманітніший: сірий, жовтавий, темний, до майже чорного, плямистий. Зустрічаються особини з так званим “шаховим” забарвленням, яке дуже нагадує грізний зигзаг гадюки. Отож і гинуть ці невинні плазуни від різних “змієборців”. Голова практично непомітно переходить в тулуб, або ця межа ледве виражена. Очі добре розвинені, з округлою овальною або вертикальною зіницею й часто мають яскраво забарвлену райдужну оболонку. Це пов’язане з присмерковим способом життя. Це активні, рухливіші змії в порівнянні з гадюками степовими. Добре повзають, швидко рухаються по деревах, плавають у воді за допомогою бічних рухів тіла.
Звичайний вуж на березі може схопити пташеня, ловить головастиків у воді, зрідка – риб’ячу малечу. Основна ж його здобич — це жаби та ропухи.
Основна здобич вужів — жаби і ропухи
Він їх справді гіпнотизує. Комп’ютер у жаб’ячій голові дуже примітивний, геть застаріла модель. Жаба може бачити лише те, що рухається. Якщо вуж рухається повільно, вона на нього взагалі не реагує, якщо швидше — насторожується. Та мисливець добре знає інтелектуальні можливості своєї здобичі. Вуж зупиняється, розкриває пащу й починає своїм роздвоєним язичком “промацувати” повітря. Оцей язичок-черв’ячок, що швидко рухається, жаба добре бачить. Спостерігачі описують, що спочатку жаба ніби перебуває в шоковому стані. Мабуть, щось все-таки відчуває. Відбувається своєрідний збій рефлексів, за академіком І. П. Павловим. Але ж здобич ось, зовсім поруч. Майже завжди жадібність перемагає, й жаба встрибує вужу до роту. Це достовірний факт, зафіксований і пояснений біологами.
Водяний вуж харчується майже виключно рибою. Уявляєте, яка йому потрібна швидкість та реакція? Ніяких водяних гадюк у нас немає. Те, що ви побачили в воді, боятися не варто. Вужі водяться і в Азовському морі, є свідчення, що там вони більш агресивні.
“Злі вужі” — вони ж полози
Мідянка
На Херсонщині в плавнях Нижнього Дніпра живе неотруйна змія мідянка. В степовій зоні вона не зустрічаєся.
За свідченням науковців, у степу колись проживало багато полозів, їх ще звуть “злими вужами”. Їх у нас два види – це чотирьохполосий та жовточеревий.
Чотирьохполосий полоз
Чотирьохполосий любить полювати за пташенятами. Він чудово лазить по деревах. За це в часи горезвісної передової лисенківської біології його нищили. Зараз їх залишилося зовсім мало, шкода від них мізерна, й їх охороняють.
Полоз жовточеревий (жовтобрюх)
Ще гірша доля спіткала жовтобрюха. Колись цей невтомний мисливець за дрібними гризунами та шкідливими комахами був досить звичайною твариною степу. Зараз їх залишилося зовсім мало. Жовтобрюх – найбільша змія Європи. Він досягає двох, двох з половиною метрів. Є свідчення, що раніше можна було зустріти й триметрових полозів. Достовірно ж зафіксована максимальна довжина жовтобрюха – 2 м 20 см.
У катастрофі жовтобрюха, крім звичайної ненависті до гадів, зіграла роль і їхня надзвичайна агресивність. Звідси й народна назва “злі вужі”. Як пише кращий, на мою думку, знавець фауни Херсонщини Євген Роман: “Враження таке, що в голові цієї милої зміючки не все гаразд”.
Від людини шарахаються навіть тигри та ведмеді, а цей плазун майже завжди нападає. Напад цей демонстративний, таким цього полоза створила природа. Це форма самозахисту. Від нього не треба навіть тікати, просто відійти на кілька кроків — звичайно, якщо у вас більше здорового глузду, ніж у змії. Укус жовтобрюха не отруйний, але неприємний, який часто інфікується та довго гоїться.
Всі наші плазуни холоднокровні, активні вони лише в теплу пору року. А в холодну пору року ціпеніють і впадають в сплячку. У них є свої улюблені місця. В пониззі Хортиці мені показували місцину, де грілися сотні вужів, а поруч на подібній галявині не було жодного.
Міфічні та магічні змії
Ескулапова змія (полоз)
А на закінчення варто згадати ескулапову змію. Це теж полоз. У нас він не живе. Вважається, що саме він обвиває палицю Асклепія – Ескулапа, бога лікарів та лікаря богів. Звідси змія потрапила на емблему медицини: чашу зі змією. Щодо змії, то вона в багатьох народів вважається символом мудрості. Змія — символ фараонів.
Щодо чаші, то тут радянські дослідники нічого зрозуміло марксистського сказати не могли.
З давніх-давен у різних народів чаша, чара, ріг була символом жерців, чарівників, волхвів, тобто тогочасних інтелектуалів. Вони носили тільки білий одяг. Не могли користуватися мечем — атрибутом воїна, але тримали в руках посох. В їх обов’язки входило й лікування людей. Ось тисячолітня спадковість традиції.
Щодо змії, то й тут не так усе просто. В древній символіці змія – це символ підземного царства, царства мертвих — наві давніх слов’ян. За віруваннями наших предків, не лише птахи, а й змії на зиму відправляються в Ирій. Один з богів підземного царства в стародавній Греції теж звався Гадес. Хто як не жерці, а потім знахарі, лікарі невпинно оберігають людей від смерті! Повсякчас відчуваючи її присутність, стоять на межі.
І по стежці змія проповзає,
Як жива таємнича межа.
Всім відомі також лікувальні властивості зміїної отрути. Взагалі-то древні не так уже й добре зналися на ліках, зате на отруті — чудово.
Ми ж визнаємо за зміями право на життя не лише на емблемах, а й в природі. Розповіді про їхню шкідливість значно перебільшені, а ось користь значна.
Автор Юрій Безух
