Звільнення Херсона стало тріумфом, який увійшов у світові хроніки, але за цією перемогою стоїть значно складніша історія. Битва за місто відкрила чотири малопомітні, але ключові уроки: від жертовного спротиву перших днів до віртуозної логістичної стратегії ЗСУ, від вимушеного “жесту доброї волі” ворога до гіркої реальності життя під постійним вогнем після звільнення. Це не лише розповідь про здобуту свободу, а й про її високу ціну.
За лаштунками перемоги
Звільнення Херсона. Фото: Петро Порошенко@Твіттер
Звільнення Херсона 11 листопада 2022 року стало однією з найяскравіших перемог України. Кадри щасливих містян, що зустрічали своїх визволителів з прапорами та сльозами на очах, облетіли весь світ, ставши символом незламності українського духу та військової майстерності.
Але за цими радісними моментами ховається набагато складніша військово-стратегічна драма. Це історія, що починається з майже суїцидальної хоробрості жмені людей з гвинтівками і закінчується майстер-класом з логістичної війни XXI століття. Це розповідь про відчайдушну жертовність, холодний розрахунок та сувору реальність, що настає після перемоги.
У цій статті ми розкриємо чотири ключові, але часто неочевидні уроки битви за місто, які дозволяють зрозуміти її справжнє значення та ціну.
Останній бій у Бузковому парку: трагедія, про яку мають знати всі
Бійці територіальної оборони під час бою з окупантами мали лише стрілецьку зброю та «коктейлі Молотова». Фото: Dmytro Sheremet@ RFE/RL
1 березня 2022 року, коли російські колони вже прорвалися до Херсона, у Бузковому парку відбувся бій, що став символом відчайдушного спротиву. Близько 30 бійців місцевої територіальної оборони спробували зупинити просування ворога. Їхнє озброєння було трагічно невідповідним для такого завдання: звичайні рушниці, поодинокі зразки автоматичної зброї та саморобні коктейлі Молотова проти бронетехніки та професійної армії. У нерівному бою всі вони загинули.
З військової точки зору, це була приречена спроба. Але цей епізод важливий не тактикою, а духом. Він демонструє, що опір українців не був справою лише регулярної армії. З перших годин вторгнення звичайні громадяни були готові віддати життя за своє місто, навіть за повної переваги ворога. Жертва в Бузковому парку не була тактичною невдачею; це був фундаментальний акт непокори, який задав моральний тон для всієї оборони півдня.
Ця сира, жертовна мужність перших днів згодом еволюціонує у виважену, методичну стратегію, розраховану на перемогу сталлю та інтелектом, а не лише кров'ю.
Війна з мостами: як ЗСУ методично «задушили» угруповання окупантів
Підірваний Антонівський міст біля Херсону. Фото: Serhii Nuzhnenko@ RFE/RL
Українське командування виконало зразкову кампанію з логістичного удушення, систематично руйнуючи кожну артерію, що живила російську присутність на правому березі. Послідовність ударів не була випадковою; це був свідомий процес ескалації тиску. Протягом літа 2022 року ЗСУ методично виводили з ладу ключові переправи.
Ця стратегія реалізовувалась невпинно та філігранно:
Антонівський міст: перші удари були завдані 19 липня, а вже 26 липня міст зазнав суттєвих пошкоджень, що унеможливило рух важкої техніки.
Дар'ївський міст: 23 липня українські військові влучили в міст через річку Інгулець, ускладнивши логістику окупантів у напрямку Каховської ГЕС.
Міст біля Каховської ГЕС: 29 липня високоточний удар зруйнував його залізничну частину, перебивши останній шлях для постачання важкого озброєння та техніки залізницею.
Ця кампанія логістичного виснаження стала вирішальним фактором. Розірвавши лінії постачання, ЗСУ зробили все російське угруповання на правому березі стратегічно неспроможним, змусивши ворога обирати між повним знищенням та відступом. Це дозволило уникнути кривавих та руйнівних міських боїв за Херсон.
“Жест доброї волі”, оплачений кров'ю
В Нововоронцовській громаді зруйновані всі школи. Фото: МОСТ
9 листопада 2022 року Міністерство оборони РФ оголосило про “відхід” своїх військ з Херсона, намагаючись представити стратегічну поразку як заздалегідь спланований маневр та “жест доброї волі”.
Однак це був не “жест”, а відступ, вимушений місяцями важких боїв по всій області. Українські війська ще з весни почали систематично вигризати окуповані території, звільнивши десятки сіл — від Нововоронцовки у березні до понад 50 населених пунктів станом на серпень, поступово затягуючи зашморг. Цей контекст надає справжньої ваги словам Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного:
За кожним так званим „жестом доброї волі“ противника стоять колосальні зусилля наших військ. Так само, як ворог відходив з Києва та Харківщини, залишав острів Зміїний, ймовірний вихід із Херсона — це результат наших активних дій.
Відступ був не добровільним кроком, а єдиним можливим виходом для окупантів, щоб уникнути повного розгрому та оточення свого угруповання, логістика якого була повністю зруйнована.
Звільнення — не кінець: жорстока реальність життя на лінії фронту
Херcон після обтрілів. Фото: Getty images
11 листопада 2022 року Херсон святкував. Але радість тривала недовго. Вже 15 листопада російські війська, облаштувавшись на лівому березі Дніпра, розпочали масовані артилерійські та мінометні обстріли щойно звільненого міста. Перемога принесла свободу, але не мир.
Наслідки цього були трагічними:
У місті з'явилися перші жертви серед цивільного населення, яке щойно почало повертатися до життя.
Розпочалася нова хвиля евакуації. Люди, які пережили окупацію, тепер були змушені тікати від щоденних обстрілів.
За станом на кінець 2022 року населення Херсона скоротилося до 60-70 тисяч осіб, що становило лише 20% від довоєнної кількості.
Цей етап підкреслює болісний парадокс війни. Довгоочікувана свобода не принесла спокою, а перетворила Херсон на прифронтове місто, яке і сьогодні живе під постійною вогневою загрозою з іншого берега річки.
