За всю історію незалежної України жінки ставали очільницями міст обласних центрів лише двічі. Це пані мер Херсона Людмила Коберник (1994 –1997) і очільниця Житомира Віра Шелудченко (2006 –2010).
Людмила Коберник
Людмила Коберник очолила Херсон у 1994 році, набравши 65% голосів виборців у другому турі і ставши таким чином першою жінкою-мером в історії міста. До цього пані Людмила була депутаткою, а згодом і очільницею Корабельної (раніше — Комсомольської) районної у Херсоні ради.
Віра Шелудченко з 9 квітня 2006 по 9 листопада 2010 року — очолила міську владу Житомира. Нагороджена орденом княгині Ольги III ступеня, орденом “За визначні досягнення” та золотою медаллю “За ефективне управління”.
Під час місцевих виборів 2020 року ситуація з обранням жінок на керівні посади в органах місцевого самоврядування фактично не змінилася.
Лише 16% кандидатів у мери обласних центрів України на виборах 2020 року були жінками. І жодна з них не вийшла у другий тур. Про це свідчать дані з сайту ЦВК.
46 жінок балотувалося на посаду міських голів обласних центрів.
А всього кандидатів на посади голів обласних центрів було 283.
Найвищий результат при цьому вдалося взяти кандидатці на посаду міського голови Миколаєва від “Слуги народу” Тетяні Домбровській.
Однопартійниця Домбровської Інна Ящук, кандидатка на посаду міського голови Хмельницького, стала єдиною жінкою, яка змогла зайняти друге місце за підсумками виборів у облцентрах, але за неї проголосувало значно менше виборців — 4,9%. Чинний голова міста Олександр Симчишин був переобраний у першому турі.
За інформацією ініціативи “Жінки — це 50% успіху України”, у 2020 році жінка вперше претендувала на посаду мера Івано-Франківська. “Першопроходицею” була кандидатка від Української галицької партії Наталія Сербин, яка зрештою зайняла на виборах третє місце. За неї проголосували 3,56% виборців.
Жінкам в Україні заважають іти до влади і суспільні стереотипи, і об’єктивна реальність. Жінка має бути і на роботі, і доглядати за дітьми. Вона не може працювати постійно в неробочий час. Бо коли ти в політиці — ти маєш часові обмеження: більше часу віддаєш суспільній діяльності, і менше — родині. Тому це право кожної жінки — обирати: чи їй більше уваги приділяти родині, чи все ж виділити частину часу для громадської або політичної діяльності.
