Дві сусідки з Нижніх Торгаїв, Анна Харченко – режисер за освітою та Ганна Костюкевич – товарознавець 12 років тому стали приватними підприємцями і започаткували свій невеликий бізнес – відкрили крамничку продовольчих товарів.
Редакція Нижні Сірогози.City розпитала жінок про те, як існує їхній магазин, який був стартовий капітал, та чи важко вести бізнес у селі.
На власний магазин заробляли на молоці
Перші спроби стати «бізнес-леді» у Анни Харченко та Ганни Костюкевич з Нижніх Торгаїв починалися на ринку Анголенко в місті Запоріжжі. Наприкінці 90-х дівчата, щоб прокормити свої сім’ї, возили на міський ринок молочну продукцію власного виробництва. А «бізнес-леді» називали самі себе жартома, бо зігнувшись під важкими торбами в яких везли сир і сметану, молоко та масло мало чим нагадували випещених панянок з ридикюлем, або текою з паперами у руках.
“Ми тримали в ті роки по 2-3 корови. Молокоприймальних пунктів у селі не було, тож молочну продукцію потрібно було реалізовувати самостійно, – розповідає Галина. – Самі доїли корів. Потім віяли молоко, щоб отримати сметану. З обрату робили сир. Якщо сметани було багато частину перепускали на масло. Аби щось заробити, а не просто покататися до Запоріжжя, везли одне-два десятилітрових відра сметани і кілограмів двадцять сиру. Сумки були важелезні. Проте з такими ж важкими торбами їхали й додому. Бо товарів у наших сільських магазинах практично не було, а якщо й були, то значно дорожчі ніж у місті”.
Доїхати з Нижніх Торгаїв до Запоріжжя було не так вже й просто. Насамперед, потрібно було домовитися щоб хтось автівкою вивіз їх з товаром на залізничну станцію Сірогози, а це майже за 30 кілометрів від Нижніх Торгаїв. В Сірогози поїзд прибував о дванадцятій ночі.
“А які чудеса фізичної підготовки ми проявляли, при посадці у потяг! – Сміючись продовжує розповідь про спільний молочний бізнес-проект Анна Харченко. – По-перше потяг стояв на станції Сірогози п’ять хвилин. За ці лічені хвилини ми з “гирями” в руках, бо інакше наші сумки назвати не можна, мали добігти до потрібного вагону. Таких як ми "торбешників", пускали тільки в загальний вагон, а він був у хвості поїзда, нам треба було бігти насипом. Бо там, де стояли ці вагони, перон уже закінчувався. По-друге – сумки, а їх у нас у кожної було дві-три, потрібно було вкинути у вагон. А це теж справа не з легких. І фінальний акорд – найти вільне місце у вагоні. Бо народу на Запоріжжя їхало чимало, кожному хотілося хоча б кілька годин подрімати до прибуття поїзда на кінцеву зупинку, тобто до п’ятої ранку”.
"На допомогу не чекайте, викручуйтеся самі!"
Саме поїздки до Запоріжжя наштовхнули дівчат на думку започаткувати власну справу. Анна і Галина бачили, що в сільських магазинах не можна придбати найнеобхідніші речі та продукти харчування. Аби щось купити, потрібно їхати в місто, а це не кожен міг зробити.
“Вирішили відкрити продуктовий магазин, – ділиться спогадами Анна. – Не скажу, що наші чоловіки були у захваті від цієї ідеї. Тож нам вдома поставили ультиматум: якщо хочете торгувати, розраховуйте лише на власні сили, ми вам в цьому не помічники”.
Однак сусідки не полишили ідею відкрити магазин. На власні заощадження, ті, що заробили на молочній продукції (по три з половиною тисячі гривень) вони орендували частину приміщення сільського універмагу, придбали кілька полиць для розкладки товарів і зробили першу закупку продуктів. Над назвою магазину довго не мудрували, назвали “Мрія”. Адже свою давню задумку їм нарешті вдалося втілити в життя.
“Про те, яких товарів не вистачало, або не було у наших сільських магазинах ми добре знали. Знали і те, що можемо запропонувати покупцям. Адже частенько їздили до міста і бачили, що саме користується попитом, – зауважує Анна. – Односельцям сподобався запропонований асортимент товарів, і вони все частіше почали заходити до нашої крамнички. Тож байдикувати за прилавком нам було ніколи. А ось їздити за товаром було нікому! Тож виробнича необхідність змусила мене піти в автошколу. І за кілька місяців я вже самостійно могла проїхати своїм “москвичем” вивченим маршрутом”.
Через кілька років з помаранчевого «москвича» Анна пересіла на червоненький DAEWOO Matiz, а нині вже років зо два, як придбала собі машину до душі – синю Toyota.
І якщо Анна вже досвідчений водій, то Галина лише нещодавно закінчила автошколу і їздить хіба що до райцентру.
Привіт з 90-х
“На початку підприємницької діяльності ми мали чимало клопотів з холодильним обладнанням, – продовжує розповідь Анна. – Нам спочатку довелося відмовитися від реалізації товарів, які швидко псуються. Лише отримавши перші прибутки вклали їх у розвиток виробництва – купили холодильне обладнання. Та відключення електроенергії, і за графіком, і без попереджень в кінці 90-х та на початку двотисячних призводило до псування продуктів і значних збитків. Тож купили ще й бензиновий генератор, аби обладнання справно працювало допоки не буде електропостачання”.
А ось цьогорічне спекотне літо з сильними дощами і грозами “передало” дівчатам привіт із 90-х – було зіпсовано всі напівфабрикати і морозиво.
“Після однієї липневої зливи світло в Нижніх Торгаях вимкнули на три дні, – ділиться наболілим Галина Костюкевич. – Спочатку ситуація була контрольованою – ми холодильники підключили до генератора. Але хто ж знав, що енергопостачання не буде аж три дні! І щоб зберегти товар довелося кілька тисяч гривень витратити на бензин для генератора”.
На контролі у сільського ревізора
Та про свої негаразди Анна і Галина говорять неохоче, кажуть - що було, те минуло. З більшим бажанням вони розказують про своїх постійних клієнтів, особливо тих, хто з ними від початку відкриття магазину.
“Наша сільська фельдшерка Ляля Борисівна Губарева заходить до магазину чи не щодня, – говорить Анна. – Це наш сільський ревізор. Ніколи не змовчить, якщо десь побачить безлад, вкаже на недоліки в санітарії та гігієні, подивиться, чи бува не закінчився термін придатності продуктів. Якщо є за що похвалити, також обов’язково відзначить. Думаю, у неї, як і в інших наших постійних клієнтів була можливість скористатися послугами другого торговельного закладу, яких поряд з нами за останні роки відкрилося кілька. Однак наші клієнти залишилися з нами”.
Саме зважаючи на побажання клієнтів в магазині “Мрія” розширили асортимент товарів. Окрім продуктів тут можна придбати посуд, електроприлади, побутову хімію, парфумерію, іграшки, канцелярські товари та інше. Також дівчата взяли собі на допомогу двох реалізаторів – Наталю Газаєву і Наталю Овсяннікову. Тепер нарешті у них є вихідні й святкові дні, і більш-менш нормований робочий день. Проте щодня, о восьмій годині, вони йдуть на роботу і гостинно відчиняють двері магазина “Мрія”.
