Житель сільської глибинки реалізував свою мрію — зареєструвався кандидатом в Президенти України
Як Іван Богун змінив життя Віктора Богуна
Років три тому до редакції в справах зайшов Віктор Богун, пенсіонер з Нижніх Сірогоз. Під час розмови запитав: “Чи знаєте, панове журналісти, як я балотувався на пост Президента України?”.
Хвилинна пауза свідчила про те, що “панове журналісти” про цей факт не знали.
На запитання, що спонукало гостя редакції балотуватися в Президенти, він відповів: “Прізвище зобов’язало! Я ж Богун!”.
Прізвище відомого українського військового і державного діяча Івана Богуна, сподвижника Богдана Хмельницького і знаного козацького опозиціонера, який увесь час підтримував курс на незалежність української зовнішньої та внутрішньої політики від Москви, дійсно стало кармічним для Віктора Богуна.
Під час тієї зустрічі він пообіцяв, що напередодні чергових президентських виборчих перегонів розповість про те, як балотувався в президенти України.
Однак щоб зрозуміти, чому мешканець віддаленого Нижньосірогозького району вирішив балотуватися в президенти України і навіть був допущений до участі у виборах, потрібно перегорнути сторінки його життєвої книги.
Не вчився, бо працював, і не працював, бо вчився
Протягом життя у Віктора Богуна роки навчання і роботи постійно перепліталися між собою. Часом він не вчився, бо треба було заробляти, і навпаки — не працював, бо треба було вчитися. Його знань вистачило б на двох, а то й на трьох чоловік.
Богун успішно закінчив десятирічку та вступив до Червоноперекопського училища механізації. Здобув спеціальність механіка-комбайнера. Потім закінчив Каховську автошколу.
Навчання давалось йому легко. І пішли одна за одною все нові освітянські віхи. Отримані дипломи свідчили, що він — і агроном, і будівельник, і партійний працівник (закінчив вищу Одеську чотирирічну партійну школу).
Свій трудовий шлях Віктор розпочав у 50-ті роки робітником, а потім комбайнером у одному з радгоспів Чаплинського району на Херсонщині.
Два сезони збирав урожай зернових на цілинних землях Казахстану у Павлоградській та Кокчетавській областях. Добре жнивував, результативно, без втрат.
Якось головний агроном одного з тамтешніх господарств так і сказав комбайнерам: “Працюйте так як сірогозький хлопець з України!”.
Потім були чотири роки армії, згодом — одруження і переїзд на початку 60-х років у Нижні Сірогози.
Був і дорожником, і будівельником
На Сірогозщині Віктор Богун п’ять років працював у районному дорвідділі на різних посадах: механіком, техніком, інженером. Потім більше десяти років — інженером-диспетчером у пересувній механізованій колоні №166 тресту “Генічеськсільбуд”, що базувалася в Нижніх Сірогозах.
“Це була потужна будівельна організація. У механізованій колоні тільки інженерно-технічного персоналу налічувалось десь три десятки чоловік, а всі інші — це майже дві з половиною сотні чоловік — робітники будівельних професій: мулярі, штукатури, теслі, маляри, а також водії та трактористи. Колона мала 20 вантажних автомашини, 3 баштових і 5 автомобільних кранів, 5 бульдозерів, а ще склади, столярню, електрозварювальний і токарний цехи, гуртожиток, їдальню, магазин. Наша колона щодня одержувала сотні тонн будівельних матеріалів: пісок, цемент, цеглу, шифер, скло, залізобетонні і столярні вироби, пиломатеріали. Будували в п’яти районах Херсонської області: Нижньосірогозькому, Великолепетиському, Верхньорогачицькому, Іванівському та Каховському. Я відповідав за забезпечення всіх об’єктів, які споруджувались, будівельними матеріалами. Контроль мав бути чітким і щоденним. Навіть за незначний прорахунок по голові не погладили б. Уявляєте, яка то була відповідальність?”
Пророча телеграма в Кремль
До виконання своїх обов’язків Віктор Богун ставився сумлінно. І не дивно, що йому запропонували роботу в Нижньосірогозькому райкомі партії. 16 років працював головою партійної комісії. Може б, і довше обіймав цю посаду, та трапилось ось що.
У столиці Радянського Союзу проходив XXVII з’їзд Комуністичної партії. На сьомий день його роботи почалися вибори керівних органів партії.
І Віктор Богун надсилає таку телеграму: “Москва, Кремль Палац з’їздів, Делегатам XXVII з’їзду КПРС. Шановні товариші делегати! У вашій
роботі починається найвідповідальніший момент. А саме: вибори керівних органів партії. Пропоную обрати Генеральним секретарем ЦК КПРС Лигачова Єгора Кузьмича. Якщо оберете Горбачова Михайла Сергійовича, то розпадеться не тільки партія, але й держава.
Богун Віктор Миколайович, голова партійної комісії Нижньосірогозького райкому партії Херсонської області”.
“На з’їзд телеграма прийшла дослівно, — пригадує він, — Про що засвідчив Станіслав Ніколаєнко, тодішній перший секретар Нижньосірогозького райкому партії, який був делегатом цього з’їзду. Він показав мені її копію. А ще сказав, що з шести тисяч телеграм на адресу з’їзду тільки одна такого змісту. Останні схвалювали і підтримували Горбачова. І це з усього Радянського Союзу!
Першому секретареві райкому партії я відповів, що як комуніст маю свою точку зору. Після неприємної розмови зрозумів, що більше мені в райкомі робити нічого. І я написав заяву з проханням про звільнення з посади, яку
займав, і перевести на господарську роботу. Моє прохання задовольнили і направили директором сільгосппідприємства “Заготскотовідгодівля”.
І ще одне. Телеграма В.М.Богуна на адресу з’їзду була пізніше опублікована в журналі “Известия ЦК КПСС”, але там вона пройшла таку цензуру, що автор не міг її пізнати.
Ці події відбулися в квітні 1991 року. До розвалу Радянського Союзу і проголошення незалежності України залишилося чотири місяці.
Нові часи, нові виклики життя
В 1991 році партія і держава рухнули як картковий будинок.
Соціально-економічне життя в СРСР стрімко погіршувалося.
“Я щиро сподівався, що в самостійній Україні становище швидко зміниться на краще, тому підтримав незалежність, — говорить Віктор Богун. — Все дійсно змінювалося з калейдоскопічною швидкістю: проголошення незалежності, утвердження атрибутів державності, обмін радянських паспортів на українські, введення купонів, а потім їх заміна на національну валюту — гривню. Процес створення власної армії та флоту”.
Проте політична ситуація в Україні у перші роки незалежності залишалася напруженою. Розпочалися реформи роздержавлення та приватизації. Верховна Рада претендувала на всю повноту влади в країні, але із запровадженням посади Президента розпочався непростий, а почасти — болісний процес розподілу влади на законодавчу, виконавчу і судову. Державний апарат у центрі й на місцях почав давати збої.
Були й спроби реформувати радянську систему і створити жорстку виконавчу вертикаль, підпорядковану Президентові. Тож протистояння між Президентом і Верховною Радою посилювалося. І все це на фоні обвалу економіки. Розв’язати цей “гордіїв вузол” могли лише дострокові вибори в парламент навесні 1994 року і вибори Президента — у червні того ж року.
Виборчі перегони Віктора Богуна
Віктор Богун розповідає, що вибори до Верховної Ради навесні 1994 року відбулися за мажоритарною системою, відповідно до якої кандидатів висували у територіальних округах, а не за партійними списками. Ця система помітно обмежила вплив політичних партій та громадських об'єднань на виборах. На один депутатський мандат в середньому претендувало по 13 осіб. Тому передвиборча кампанія відбувалася у надзвичайно напруженій боротьбі.
“Я людина допитлива і непосидюча, в усьому сам маю пересвідчитися, — зауважує Віктор Богун. — Тож що таке демократичні вибори, випробував “на власній шкурі” — балотуватися депутатом до Верховної Ради України. Пройшов всі процедурні питання і був зареєстрований окружною виборчою комісією по Іванівському виборчому округу №402. Конкурував зі Станіславом Ніколаєнком. Інших кандидатів не пам’ятаю. Але зрозумів, що без команди і грошей вибори не провести. Тому й зняв свою кандидатуру з виборчих перегонів. А Ніколаєнко переміг. До речі, він був нардепом у 2-му, 3-му та 4-му скликаннях”.
На згадку про ті вибори в сімейному архіві родини Богунів збереглися виборчі плакати Віктора Миколайовича з його автобіографією та передвиборчою програмою.
Сірогозький президент
На 26 червня 1994 року оголосили позачергові вибори Президента України. І цікавість змусила Віктора Богуна пройти шлях до президентського крісла.
“Я вирішив пересвідчитися, чи може пересічний громадянин балотуватися в президенти, — сміючись розповідає він. — Тож зібрався і поїхав до столиці. Аби швидше добратися до Києва, виїхав службовим авто. У передмісті почалися пригоди. Розгледівши херсонські номери, моє авто зупинили даішники. Вони почали розпитувати мого водія Юрія Ляховського, чому їдемо до столиці. Я вирішив втрутитися в розмову і показава лист-підтвердження, що мене запросили до Києва на співбесіду як кандидата в Президенти. Даішник взяв під козирок і відпустив нас. Мабуть, вирішив не випробовувати долю, може й справді перед ним майбутній Президент України”.
Комісія по відбору кандидатів у Президенти України засідала в Адміністрації Президента. Віктор Богун згадує, що за довгим столом сиділи 25 чоловік. Вони, не даючи йому перевести подих, ставили запитання на різні теми: про економіку, політику, армію, зовнішні взаємовідносини та інше. До речі, він зауважив, що був 15-м у списку кандидатів, які подали документи на розгляд комісії. 14 чоловік, які були у списку поперед нього, цю співбесіду не пройшли.
“Мені поставили 27 запитань, — зауважує Віктор Богун. — Відповідав чітко, стисло, конкретно. Одна жіночка зі складу комісії запитала, чи я бува не військовий? Я відповів, що капітан запасу (від автора — високий і підтягнутий Віктор Богун, з хвацько закрученими вусами дійсно нагадував кадрового воєнного). А взагалі відповідати на різнопланові запитання мені допоміг багатий життєвий досвід, робота в різних сферах і навчання в Одеській партійній школі”.
Іспит він витримав на відмінно. Комісія ухвалила рішення надати йому право розпочати збір підписів для офіційного висування кандидатом у Президенти України.
“Для проходження в списки мені потрібно було зібрати 100 тисяч підписів, — продовжив розповідь Віктор Богун. — Та на цьому етапі я вирішив зупинити свій експеримент. По-перше — я пересвідчився, що маю знання й досвід, аби відповісти на запитання з різних сфер економіки та політики. По-друге — пересвідчився у демократичності виборчого процесу. По-третє — зрозумів, що самотужки зібрати таку кількість підписів я не зможу. Бо для проведення виборів і для управління державою потрібна команда”.
Віктор Богун розповів, що президентські вибори 1994 року проходили у напруженій політичній боротьбі. Балотувалося 11 претендентів — Леонід Кучма, Леонід Кравчук, Іван Плющ, Петро Таланчук, Лариса Скорик, Іван Валеня, Володимир Лановий, Віктор Пинзеник, Олександр Мороз, Валерій Бабич, Микола Рудь. Згодом Лариса Скорик та Віктор Пинзеник зняли свої кандидатури; не змогли зібрати по 100 тис. голосів на свою підтримку Микола Рудь та Іван Валеня. Кандидатами зареєстрували 7 осіб. У першому турі ніхто не набрав більше половини голосів, і призначили другий тур на 10 липня 1994 року, в якому змагались Леонід Кравчук та Леодід Кучма. Переміг Леонід Кучма.
P.S. Віктор Богун після “виборчих експериментів” кілька років до виходу на пенсію у 1999 році ще встиг попрацювати заступником голови Нижньосірогозької районної державної адміністрації. Для земляків-сірогозців він був і залишається сірогозьким президентом.
Фото Нижні Сірогози.City
