27 вересня, в музеї Бойової слави Нижньосірогозької школи, пройшов урок Пам’яті загиблого в зоні проведення АТО земляка-волонтера, активного учасника революції Гідності, добровольця 54-ї бригади Валерія Вахненка
Вшанувати пам'ять Валерія прийшли родичі — мама Антоніна Бурцева, дружина Олена Вахненко, представники органів влади, однокласники, учні 8А та 10 класів, вчителі Нижньосірогозької школи.
Пам'ять земляка, життя якого три роки тому трагічно обірвала війна вшанували хвилиною мовчання.
Хвилина мовчання
Про життєвий і бойовий шлях Валерія розповіли школярі та вчителі, однокласниця Наталія Супрун і дружина Олена.
Про однокласника згадує Наталія Супрун
Народився Валерій Вахненко 19 лютого 1957 року в Нижніх Сірогозах. Тут закінчив школу, а потім вступив на навчання до Новокаховського технікуму гідромеліорації, механізації і електрифікації сільського господарства. Проживав в місті Нова Каховка. Займався підприємництвом, мав свій бізнес.
Про випускника школи Валерія Вахненка розповідають учні школи
“Валерій з перших днів війни на сході країни допомагав бійцям, — розповіла дружина загиблого. — Як волонтер 14 разів в 2014 році виїзджав на фронт, возив гуманітарну допомогу. А навесні 2015 року пішов добровольцем на війну. Спочатку служив у 5-му окремому батальйоні Добровольчого Українського Корпусу “Правий Сектор”. Потім служив у 1-й штурмовій роті Добровольчого Корпусу. Через декілька місяців підписав контракт зі Збройними силами України. Був старшиною першої роти, командиром блокпосту першої механізованої батареї 54-ї бригади. Друзі називали Валерія друг Патрон”.
Валерій Вахненко
Загинув Валерій Вахненко 27 вересня 2016 року неподалік села Луганське Донецької області.
В пам'ять про колишнього випускника в Музеї бойової слави Нижньосірогозької школи створено куточок пам’яті.
Ольга Клочко біля куточка пам’яті Валерія Вахненка
Олена Вахненко після розповіді про свого чоловіка показала присутнім, тепер уже сімейну реліквію — обпалений і прошитий кулями бойовий прапор з автографом Валерія (Патрона).
Цей стяг він разом з друзями підняв біля шахти Бутівка. Також дружина загиблого представила збірку віршованих творів Мирослава Олійника “Про ту войну, что в нас детей убила” і зачитала вірш присвячений Валерію.
Сторінки зі збірки поезій Мирослава Олійника “Про ту войну, что в нас детей убила”
На згадку про свого чоловіка Олена Вахненко подарувала в шкільний музей прапор України, який був прикріплений на автівку Валерія, його речі — саперну лопатку і миску.
Також пані Олена виконала доручення бойового побратима і кращого друга Валерія — Олександра Пилипенка (псевдо Друкар), який зараз перебуває в зоні Операції Об’єднаних сил, — передала для шкільного музею листівку з привітанням, яку вони отримали на передовій від дівчинки з Криму та відро з гільзами.
На завершення заходу, звертаючись до присутніх,, директор Нижньосірогозької школи Ольга Клочко зазначила, що трагічні події в Україні поділили наше життя на “до” та “після”.
“І це омріяне “після” ще не настало, на жаль, — зазначила директорка. — Неоголошена війна триває. Щодня гинуть наші хлопці-патріоти, які стали на захист Батьківщини і всіх її мешканців. Доземний уклін тим людям, які продовжують боронити нашу державу. А всім полеглим вічна слава!”.
