"Наче фільм жахів": мешканка Голої Пристані розповіла про життя в окупації

Пані Валентина приїхала в центр гуманітарної допомоги у Перемишль з двома доньками та внучкою. Виїжджали вони з Херсона власною автівкою до Миколаєва, потім до Одеси. Звідти поїздом до Польщі й оселилися в Італії. Історію своєї евакуації пані Валентина розповіла Евакуація.City

Було дуже страшно. Мене всю трясло

Початок війни пані Валентина зустріла вдома у Голій Пристані, де вона мешкала з молодшою донькою. Дві старші дитини з Херсону вирішили, що в селі буде спокійніше й приїхали до матері. Однак, склалось не так, як планували.

​​"Ти дивишся фільми жахів і пропускаєш найстрашніші моменти, а зараз ти це проживаєш, але не можеш перемотати", – каже зі сумом донька пані Валентини.

Через два тижні, коли трохи вщухли бої за Херсонський міст жінка з доньками наважились повернутись до Херсона. Там вони провели ще кілька тижнів.

"Кілька разів ми збирались, але не могли виїхати. Вночі так бомбили, що ми завжди спали в одязі, в коридорі. Було дуже страшно. Мене всю трясло", – згадує ті моменти старша дочка пані Валентини.

Читайте також: Як евакуюватися з району бойових дій: про досвід виїзду розповіла жителька Сірогозщини

Замість 40 кілометрів їхали 240

Жінкам вдалось виїхати наприкінці березня. Аби дістатися Миколаєва їхали полями, замість звичних 40 кілометрів довелося подолати 240.

"Проїжджали ворожі блокпости зі страхом, але вони нас не рухали, перевіряли лише документи. А на останньому ворожому блокпості військові почали знімати чомусь автомати, від цього стало дуже страшно. Але все обійшлось", – згадує Валентина.

Вона каже, що коли побачила наших військових в Миколаєві, то розплакалася. Там жінки переночували, наступного дня вирушили до Одеси, а звідти до Польщі й пізніше приїхали в Італію.

Читайте також: Як внутрішнім переселенцям отримати медичні послуги: куди звертатися і чи потрібна декларація

Центр гуманітарної допомоги у ПеремишліФото: Евакуація.CityАвтор: Вероніка Цебенко

Не один народ

Спілкуючись з журналісткою пані Валентина зізналась, що любила російські та радянські пісні, але зараз не може їх слухати. Вона сподівалася, що окупанти будуть поводитись, як люди, хоч трохи, але це були марні думки, що "всі ми брати, один народ". В окупації жінка зрозуміла, що росіяни й українці дуже різні.

"Наша зовнішність схожа, але зовсім різні душі, раз вони сюди прийшли", – каже пані Валентина.

Читайте також: На Херсонщині проводять псевдоопитування, щоб дізнатися настрої українців

Читайте також: Херсонські підприємці продовжують сплачувати податки