Безкарність за події спровоковані росією в минулому — лягли в основу повномасштабного російського вторгнення на територію України в лютому 2022 року. Так вважає Іон Маноле, виконавчий директор асоціації Promo-Lex, який вже не один десяток років займається правозахисною діяльністю в Молдові та Придністров’ї.
Війна в Україні, як рецидив подій 30-річної давнини у Придністров’ї
Придністров’я межує з Україною та Молдовою. Фото: newsmaker.md
Ситуація в Придністров’ї і довкола цієї території для багатьох українців є “чорною дірою”. Про її існування всі знають, а от про ризики, які пов’язані з тим, що ти знаходишся поряд з цим “новоутворенням” — майже нічого не відомо.
Від початку повномасштабного вторгнення в Україну воєнні експерти та аналітики почали часто згадувати цей південний регіон підконтрольний Тирасполю (столиця невизнаного Придністров’я), як ще одне з джерел потенційної воєнної загрози для України — новий напрямок для вторгнення військ Кремля.
Щоб розібратися у ситуації взаємовідносин Придністров’я з найближчими сусідами — Україною та Молдовою — потрібно повернутися до подій, які відбулися в середині минулого століття на півдні Радянського Союзу.
І так, до 1940 року частина території Придністров'я перебувала у складі Української РСР. 1924 року на цих теренах створили Молдавську Автономну Радянську Соціалістичну Республіку (МАРСР). У 1940 році, після анексії Бессарабії Радянським Союзом МАРСР приєднали до новоствореної Молдавської РСР, а її північно-східні райони повернули до складу Одеської області України.
В останні роки загострилися міжнаціональні конфлікти в СРСР, і в 1990 році Тирасполь в односторонньому порядку ініціював референдум про створення Придністровської Молдавської Радянської Соціалістичної Республіки (ПМРСР).
25 серпня 1991 року Придністров’я проголосило незалежність, при цьому залишаючи на своїй території дію законів СРСР. Молдова назвала себе самостійною тільки-но через два дні, офіційно поширивши свою владу на територію Придністров’я. За цих обставин збройний конфлікт ставав неминучим…
Червоним кольором позначено територію невизнаної ПМРСР. Скріншот карти.
Бойові дії між Молдовою та невизнаною Придністровською Молдавською Республікою розпочались навесні 1992 року. І в липня цього ж року громадянська війна закінчилася угодою про припинення вогню. З того часу Придністров’я залишається з невизначеним статусом. І така ситуація триває вже більше 30 років. Увесь цей час півторатисячний російський військовий контингент дислокуються у цьому регіоні. Він має офіційну назву Оперативна група російських військ. Її створили із залишків колишньої радянської 14-ї гвардійської армії, що була розміщена тут на початку 1990-х років і брала активну участь у Придністровському конфлікті.
На озброєнні армії знаходилося близько 22 тис. тонн бойової техніки та боєприпасів, що зосереджені у Кобасні, (село на півночі Придністров’я).
На карті показано місцезнаходження села Кобасне. Скріншот карти
Сьогодні ніхто не впевнений, чи ця зброя все ще придатна до використання та чи взагалі є вона в наявності.
За версією самої Росії 14-та армія — це “миротворці”, які забезпечують порядок на території замороженого конфлікту. Та саме присутність цих військ стала ключовою причиною того, що Молдова досі лишається розділеною і що Придністров’я розглядають як ймовірний плацдарм для вторгнення військ РФ в Україну.
Геополітична залежність, або як утримують баланс взаємовідносин Молдова і Україна
Чи дійсно сценарій з відкриттям третього фронту в Україні з боку невизнаного Придністров’я може бути реалізований росіянами розповів Іон Маноле, виконавчий директор асоціації Promo-Lex, який вже не один десяток років займається правозахисною діяльністю в Молдові та Придністров’ї.
Іон Маноле, виконавчий директор асоціації Promo-Lex
“Думаю, що 14-та армія могла б відіграти досить ефективну роль в організації провокацій. Росія залишає вже протягом 30 років у Придністров’ї дуже великий контингент, який у будь-який момент може бути використаний саме для сценаріїв, які б виправдовували масований удар з боку Російської Федерації. І такий ризик існував протягом останніх років”, — зазначає пан Іон.
До того ж третина з понад тисячі кілометрів кордону між Україною та Молдовою припадає на його придністровську ділянку. Близько 20 кілометрів сусідства з невизнаною республікою дісталося Вінниччині, переважна більшість — Одеській області.
До речі, від Кобасни до Вінниці всього лише 4-5 годин їзди автотранспортом.
Відтинок шляху від Кобасни до Вінниці. Скріншот карти
До Одеси відтинок шляху дещо менший, тож і відповідно часу, щоб туди доїхати також потрібно менше.
Відтинок шляху від Кобасни до Одеси. Скріншот карти
Тож зі стратегічної точки зору — створення у Придністров’ї плацдарму для наступальних дій військ РФ і відкриття третього фронту під час російсько-української війни має цілком реальне підгрунтя.
За словами правозахисника протягом багатьох років не раз виникало питання стосовно того, чи не занадто високу ціну Росія платить за свою військову присутність ліворуч від Дністра і за контроль над територією Придністров’я. Нині ж стало зрозуміло з яких причин Росія взяла на себе зобов’язання перед міжнародним співтовариством, що до 2003 року вона залишить Кобасну з усією армією та зброєю. Однак всі ці роки Кремль знаходив усілякі виправдання тому, що російський військовий контингент залишився там донині.
“Ми тільки нині зрозуміли навіщо Росія витрачала і витрачає такі величезні кошти на Придністров'я і Молдову. Вона хотіли створити тут другу Білорусь, щоб відкрити третій фронт у війні з Україною саме на півдні. Росія почала підготовку до цієї війни дуже давно, і Придністров’я — це один з інструментів підготовки до російсько-української війни”, — пояснює ситуацію що склалася на території підконтрольній Тирасполю Іон Маноле.
Він зауважує, що в геополітичному питанні Молдова та Україна є взаємозалежними: “Якщо Путін візьме Україну, то Молдова також не уникне окупації. Для нинішнього президента Росії розпад Радянського Союзу був трагедією, і він хоче повернути “під крило Росії” якомога більше колишніх радянських республік. Ось чому нині Україна бореться не лише за Україну, а й за Молдову”.
Маноле розповів, що з перших днів війни очікували, що Тирасполь займе позицію Росії, і щоб дестабілізувати ситуацію навіть рушить на Кишинів. Однак, як показує час, керівництво Придністров’я, виконує лише вказівки які надходять “зверху”, і у них немає повноважень для самостійного прийняття рішень. Та й так звані економічні та політичні еліти з Тирасполя добре усвідомлюють ризики, які на них очікують у разі війни. Вони, насамперед, можуть втратити владу та статки що мають.
До того ж, зважаючи на події, що розгорнулися в Україні в лютому 2022 року, велика кількість молодих чоловіків призовного віку з лівого берега Дністра поспіхом залишили територію. Бо вони мали наочний приклад проведення мобілізації у невизнаних ЛНР та ДНР, і усвідомлювали, що у разі вступу Придністров’я у бойові дії — стануть “гарматним м’ясом”.
У Кишинева від початку повномасштабного російського вторгнення в Україну також був страх щодо збройного конфлікту зі сторони Придністров'я. І влада Молдови побоювалася спровокувати та підштовхнути своїми діями Тирасполь до такого кроку.
Однак невизнане Придністров’я все ж таки дуже залежне від Кишинева, і розуміє, що Москва занадто далеко і нині зайнята веденням війни в Україні. І що від поведінки Тирасполя зараз багато в чому залежить ставлення і добра воля Кишинева, який має певні важелі впливу на цю територію.
“Я дуже хочу, щоб влада Молдови знала, чого вона конкретно хоче, що потрібно просити від тираспольської адміністрації та міжнародних партнерів. На жаль, вона поки що не конкретизувала чого хоче і не вирішила в якому напрямку рухатися, — говорить пан Іон. — Поки молдовське і суспільство, і влада, не знатимуть чого вони хочуть, та у вирішенні яких питань і проблем слід наполягати — не лише на правому березі Дністра, а й на його лівобережжі, — ми матимемо цей хаос”.
За словами Іона Маноле нині Молдові варто взяти за приклад Україну.
“Ми бачимо, наскільки уряд у Києві критично ставиться до міжнародної спільноти, міжнародних організацій, різних урядів чи лідерів, у тому числі країн, які їм допомагають. Вони знають, чого хочуть, голосно просять, наполягають і дуже часто отримують. Ми повинні робити те ж саме, тому що останні 30 років у нас був цей невдалий досвід, коли ми чекали, що надійде план ззовні, який допоможе вирішити наші внутрішні проблеми. Але час спливав, а проблем з невизнаним Придністров’ям менше не стало”, — зауважує правозахисник.
Як одну з причин, що поглиблює проблеми між Молдовою та Придністров’ям, Іон Маноле називає кремлівську пропаганду, яка десятиліттями використовує для посилення свого впливу телебачення та інтернет у цьому регіоні. До того не лише в Придністров’ї, а й в південній області Молдови Гагаузії, Росією було досягнуто в цьому певних успіхів. Адже Гагаузія історично була лояльною до Москви, хоча в останні роки ця спорідненість зникла.
“В нашому регіоні у Росії була мета, створити передумови для того, щоб мати аргументи прийти в якийсь момент «рятувати своїх співвітчизників», — каже Іон Маноле. — Я думаю, ми можемо констатувати, що Російська Федерація підготувала кілька сценаріїв і має кілька інструментів для цього. А Придністров’я — це один із таких готових інструментів”.
Удар в спину від ООН та ОБСЄ: неочікуваний чи прогнозований?
Розповідаючи про сьогодення Іон Маноле кілька разів повертався до подій минувшини, адже повномасштабне вторгнення Росії в Україну, дало відповіді на цілу низку запитань, які залишилися без відповіді у минулому.
Іон Маноле вважає, що на події сьогодення треба шукати відповіді у минулому
“Якби наприкінці 1990-х Рада Європи та інші міжнародні організації погодилися засудити злочини комунізму, домовилися не закривати на них очі, не було б війни в Придністров’ї, Чечні, Грузії, Сирії та Україні. Вони могли все зупинити. Бо їх бездіяльність дала можливість Росії відчути смак цієї безкарності, відчути смак крові, і апетити країни-агресорки стали більшими”, — зауважує Маноле.
Приміром, заморожений конфлікт у Придністров’ї мали вирішити дипломатичні групи з Придністров’я, Молдови, Росії, України та Організації з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ), а також у ролі спостерігачів — ЄС і США. Але ця структура була бездіяльною і безхребетною, погоджувалося закривати на очі на заморожний конфлікт і укладати угоди з Росією.
Нині одним з наслідків цієї пасивності стало виникнення загрози безпеці для всієї Європи та за її межами. Є ризики застосування ядерної зброї, загрози продовольчої та екологічної безпеки. І це досить складна ситуація, бо невідомо чим вона закінчиться.
“Ми говорили про ці сценарії роками, але ніхто не слухав, — каже Маноле. — Протягом останніх років дуже часто на різних міжнародних публічних заходах я говорив про необхідність реформування міжнародних інституцій ООН і ОБСЄ, що потрібно реформувати наші міжнародні організації в Придністров’ї та не терпіти злочинні дії на цій території. Невже нам справді потрібно дійти до третьої війни, щоб зрозуміти необхідність цих процесів і згодом все-таки реформувати ці інститути? Або все-таки нарешті визнати їх неспроможність і самим взятися за справу?”
Правозахисник констатує, що кожен день опору, який чинять українці, є подарунком Республіці Молдова:
“Зараз ми в руках українців. Бо зараз Україна захищає не лише Україну, а й Республіку Молдова, і не тільки. І я сподіваюся, що Україна витримає до кінця”.
